Андрій із дружиною Анною живуть окремо від батьків. Вірніше, його тато і мама проживають в іншому місті. А мама Анни живе в однокімнатній квартирі. Вона пенсіонерка, тому на все літо їде на дачу. Спочатку й Андрія привчала до землі, намагалася прищепити йому працю сільського трудівника. Та наступного року, чоловік навідріз відмовився їхати копатися в землі. Говорив, що в нього достатньо грошей, щоб купити необхідні продукти. І возитися на дачі немає бажання.
Та це не зупиняє Віру Петрівну. Вона все літо на дачі вирощує овочі, фрукти, потім із всього того робить консервацію. Коли настає осінь, телефонує Анні, щоб Андрій наймав машину і їхав забирати її звідти з усіма харчами. Діватися немає де, і чоловік їде. Та вони з дружиною вже знають, що її мама не збирається у свою квартиру, їде до них. Переносяться з тим скарбом у квартиру, а потім Віра Петрівна ще довго живе, розставляючи все по поличках.
Коли піде на свою квартиру, не запитують. Тому що потім довго слухають які вони не вдячні за її старання. Таку хорошу маму виганяють від себе. Але Андрій вважає, що в неї є своя квартира, тому можна жити вдома. А в них вона їм обом вказує що робити і як. Коли приходити з роботи. Якщо Андрій затримався, повинен звітувати перед нею. Анна не може сказати своїй мамі, щоб їхала у свою квартиру. Адже вона в мами одна, от і піклується Віра Петрівна про доньку.
Та чи потрібне їм те піклування? Ніколи не запитає. Андрій згоден той час, що в них теща, жити в друзів, лише щоб не чути її дорікань. Анна умовляє потерпіти, адже це її мама. Вона не може виставити її за двері, образиться. А чоловік страждає, то можна терпіти? Такі суперечки виникають завжди, коли осінню Віра Петрівна приїжджає до дітей. Чи потрібно терпіти, чи може відразу поставити маму на місце?
