Одного сонячного літнього дня старенька мати сіла в авто до свого єдиного сина з упевненістю, що він везе її в санаторій.
Олену Семенівну зустріла приємна лагідна жіночка. Вона взяла у сина речі старенької та попросила слідувати за нею. Поки бабуся роздивлялася нову кімнату, Степан попередив медсестру Ілону:
-Я їй нічого не сказав. Мама думає, що приїхала до санаторію. Самі розкажете, коли я поїду. Не хочу бачити її сльози.
Ілона завмерла на порозі палати своєї нової мешканки. Син кинув її у будинку для пристарілих людей навіть не пояснивши свого вчинку. У нього немає часу на власну матір, яка колись подарувала йому життя. Байдужий та безсердечний – єдине, що можна сказати про таку дитину.
Жіночці було дуже шкода стареньку, адже вона була така мила та приємна. По можливості вона проводила з нею всю свою зміну. Гуляли на території пансіонату, часто сиділа в саду на лавці, милувалися квітами, що росли на клумбі. Коли була в настрої, то розповідала Вірі про свої молоді роки. Решту часу старенька сумувала та виглядала сина. Степан приїжджав дуже рідко та й то на кілька хвилин, мовляв, дуже заклопотаний, багато роботи.
Була у бабусі ще донька, правда не рідна. Коли вона одружувалася зі своїм чоловіком, то той уже був розлучений та мав доньку Надію. Жіночка зізналася, що в дитинстві більше уваги приділяла рідному сину, а на Надю все не вистачало часу. Вони не бачилися відколи чоловіка не стало. Олена Семенівна зрозуміла, що сумує за дівчинкою.
У суботу старенька святкувала свій день народження. Прокинулася дуже рано та стала виглядати сина.
Надвечір бабуся зрозуміла, що ніхто її не навідає. Її обличчя скривила гримаса болю, вона пішла у сад до своїх улюблених квітів та почала тихо плакати. Ілона захотіла хоч якось розвеселити стареньку, тож принесла їй горщик квітів та маленьке тістечко зі свічкою. «Загадайте бажання»
Після того, як Олена Семенівна повеселішала, доглядальниці стало легше на душі. Вона пішла здавати зміну. У приймальні до неї звернулася якась незнайомка та запитала чи у нас проживає Олена Семенівна.
-А ви ким їй будете? – насторожено запитала Ілона.
-Я дочка.
Iлона миттю провела гостю до старенької бабусі й подумала, що мрії все-таки здійснюються.
