Вісім кішок в подарунок

Кожен раз, коли у світі п0миpає самотня бабуся, сумує котик. Це не перебільшення, адже тваринці після cмepті господині світить дуже тяжке майбутнє — родичі куди охочіше наслідують квартири, ніж кішок і собак.

Ось одна зі стареньких почула серцем, що помре цією зимою. У січні їй було вже тяжко, але вона все ж протягнула, а у лютому і зовсім злягла, і однієї морозної ночі заскрипіли у дворі колеса швидкої допомоги. Всі сусіди попрокидалися, виглянули з дверей та слідкували як вивозять з квартири вже неживу сусідку, а фельдшер, що йшов останнім, вимкнув світло в передпокої.

Наступний день був самим звичайним зимовим днем, тьмяним і похмурим. А ввечері чомусь одна жіночка згадала про їхню померлу сусідку, точніше про її котів. А у неї їх було аж 14. Підійшла вона до свого чоловіка та запропонувала піти та погодувати бідолаг. А у відповідь почула лише суворий голос чоловіка. Він сказав, що нікуди йти не потрібно. А як тварини будуть голодні, так своїх поїдять. Життя — це боротьба як-не-як. Ось так і забулися про цих котів.

Так настав день закоханих. Микола ткнувся в один кіоск, але він був закритий. У другому не виявилося нічого, крім вже зав’ялих троянд, а третій порадував лише хризантеми білого кольору. Та він почав цікавитися чи немає у них звичайних троянд, бо його дружина дуже сильно натуральне полюбляє. Нормального вже нічого не було. Нічого дивного, адже в такі свята з квіткових кіосків забирають все, іноді й включаючи продавчинь. Микола сильно нервував, день підходив вже до вечора, а він все штовхається в заторах. Оксана його не за букети любить, але додому з порожніми руками все одно йти негоже.

Якраз до свята, коли в повітрі розлилася солодкувата вогкість, раптово довелося згадати про кішок, які вже майже два тижні були замкнені у квартирі. У сусідів знизу стала сильно мокнути стеля. Постійно крапала вода жовтого кольору з ще більш дивним неприємним запахом. Викликали дільничного, слюсарів з ЖЕКу і якусь дивну комісію, щоб розкрити цю квартиру.

Необхідно було двоє понятих. Дільничий так голосно шукав їх, що сусіди з переляку всі й заховалися, бо зв’язуватися нікому не хотілося. А дільничий все шукав нормальних декілька людей і щоб були вони з паспортом. Врешті погодилася одна з сусідок. Цікавість у неї виявилася сильнішою за нелюбов до поліції. Але другий понятий все ніяк не знаходився, і дільничний вийшов на вулицю, прицільно озирнувся, миттю виділивши мужика, який грюкнув дверима квіткового кіоску і попрямував до машини. О! Тверезий і з документами, якраз той, який мені та потрібен. Він покликав до себе Миколу й попросив побути понятим. А той з легкістю погодився. Хоч так можливо відпочине від пошуку цих квітів.

Коли двері квартири відкрилися, всі присутні кинулися навтіки. Бо у квартирі такий стояв сморід, який вибивав сльозу одразу після того, як люди дивилися в сторону тієї квартири. Затиснувши ніс, дільничний зайшов усередину. Квартира була вся брудна, загиджена, все було перевернуте з ніг на голову. Але ніхто не міг знайти кішок. Всі озирнулися обережно й нікого не побачили. Пізніше кішок знайшли на кухні. Бідні сиділи біля батареї, з якої неабияк капало.

Всі були в захваті від жаги кішок до життя. Чотирнадцять різнобарвних скелетів сиділо біля батареї: руді, білі, сірі, триколірні. Сильно смерділо цибулею, якої у бабусі був неабиякий запас. Виявилося, що кішки на ній протрималися стільки багато часу. Всі були шоковані тому факту, що коти додумалися їсти цибулю, щоб вижити. А самі тварини сиділи й сумно дивилися на можливих рятувальників.

Були вони перські. Але брудна загорнена шерсть, яка звисала сальними клаптями, перетворювала благородних тварин в не зрозуміло в кого. Звичайно ніхто не знав, що робити з цими кішками. Люди вийшли з кинутої квартири, щоб не чути того запаху та тепер тіснилися в малому тамбурі, наступаючи один одному на ноги.

Микола залишився один у квартирі, він стояв на кухні й з жахом дивився на кішок, а вони на нього. Сморід, що виходить від них, був нестерпним. Ще ніколи в житті йому не доводилося бачити породистих тварин в такому стані. І тут він миттю підскочив і почав шукати картонні коробки. Спитав у всіх людей, які там стояли, а потім Микола побіг вниз по сходах і знову смикнув ручку кіоску. Він попросив у продавчині коробку, ножиці й скотч та пообіцяв швидко повернути.

Очманілі сусіди дивилися, як чоловік упаковує в коробки з-під квітів цих смердючих котів, пробиваючи ножицями дірки, щоб ті не задихнулися. Вони не розуміли, що Микола зібрався робити з такою кількістю смердючих котів. Упакувавши всіх чотирнадцять котів, він пройшовся по кутах, щоб нікого не забути.

Була вже північ, десь у дворах запускали салюти. Біля під’їзду кричали пісні п’яні мужики, що відзначали день закоханих, що правда їхніх половинок з ними не видно було. Олена, зітхнувши говорить з майже порожньою пляшкою з-під шампуню. Ось так завжди, закінчується в найпотрібніший момент. Руками бліх вибирати — то ще задоволення.

На пральній машинці розташувалися в ряд вушні краплі, хлоргексидин, ватні тампони, таблетки від глистів, ножиці. Вона примружилася, прикидаючи в умі, на скільки частин ділити таблетки, і тут задзвонив телефон, який вона залишила на кухні. Вона привітала свого співбесідника зі святом. Сказала який у неї гарний чоловік — на 14 лютого подарував 14 кішок, які збилися всі в один куток та смердять.

Оцініть статтю
Дюшес
Вісім кішок в подарунок
Дюшес
Privacy Overview

This website uses cookies so that we can provide you with the best user experience possible. Cookie information is stored in your browser and performs functions such as recognising you when you return to our website and helping our team to understand which sections of the website you find most interesting and useful.