Кожен раз, коли у світі п0миpає самотня бабуся, сумує котик. Це не перебільшення, адже тваринці після cмepті господині світить дуже тяжке майбутнє — родичі куди охочіше наслідують квартири, ніж кішок і собак.
Ось одна зі стареньких почула серцем, що помре цією зимою. У січні їй було вже тяжко, але вона все ж протягнула, а у лютому і зовсім злягла, і однієї морозної ночі заскрипіли у дворі колеса швидкої допомоги. Всі сусіди попрокидалися, виглянули з дверей та слідкували як вивозять з квартири вже неживу сусідку, а фельдшер, що йшов останнім, вимкнув світло в передпокої.
Наступний день був самим звичайним зимовим днем, тьмяним і похмурим. А ввечері чомусь одна жіночка згадала про їхню померлу сусідку, точніше про її котів. А у неї їх було аж 14. Підійшла вона до свого чоловіка та запропонувала піти та погодувати бідолаг. А у відповідь почула лише суворий голос чоловіка. Він сказав, що нікуди йти не потрібно. А як тварини будуть голодні, так своїх поїдять. Життя — це боротьба як-не-як. Ось так і забулися про цих котів.
Так настав день закоханих. Микола ткнувся в один кіоск, але він був закритий. У другому не виявилося нічого, крім вже зав’ялих троянд, а третій порадував лише хризантеми білого кольору. Та він почав цікавитися чи немає у них звичайних троянд, бо його дружина дуже сильно натуральне полюбляє. Нормального вже нічого не було. Нічого дивного, адже в такі свята з квіткових кіосків забирають все, іноді й включаючи продавчинь. Микола сильно нервував, день підходив вже до вечора, а він все штовхається в заторах. Оксана його не за букети любить, але додому з порожніми руками все одно йти негоже.
Якраз до свята, коли в повітрі розлилася солодкувата вогкість, раптово довелося згадати про кішок, які вже майже два тижні були замкнені у квартирі. У сусідів знизу стала сильно мокнути стеля. Постійно крапала вода жовтого кольору з ще більш дивним неприємним запахом. Викликали дільничного, слюсарів з ЖЕКу і якусь дивну комісію, щоб розкрити цю квартиру.
Необхідно було двоє понятих. Дільничий так голосно шукав їх, що сусіди з переляку всі й заховалися, бо зв’язуватися нікому не хотілося. А дільничий все шукав нормальних декілька людей і щоб були вони з паспортом. Врешті погодилася одна з сусідок. Цікавість у неї виявилася сильнішою за нелюбов до поліції. Але другий понятий все ніяк не знаходився, і дільничний вийшов на вулицю, прицільно озирнувся, миттю виділивши мужика, який грюкнув дверима квіткового кіоску і попрямував до машини. О! Тверезий і з документами, якраз той, який мені та потрібен. Він покликав до себе Миколу й попросив побути понятим. А той з легкістю погодився. Хоч так можливо відпочине від пошуку цих квітів.
Коли двері квартири відкрилися, всі присутні кинулися навтіки. Бо у квартирі такий стояв сморід, який вибивав сльозу одразу після того, як люди дивилися в сторону тієї квартири. Затиснувши ніс, дільничний зайшов усередину. Квартира була вся брудна, загиджена, все було перевернуте з ніг на голову. Але ніхто не міг знайти кішок. Всі озирнулися обережно й нікого не побачили. Пізніше кішок знайшли на кухні. Бідні сиділи біля батареї, з якої неабияк капало.
Всі були в захваті від жаги кішок до життя. Чотирнадцять різнобарвних скелетів сиділо біля батареї: руді, білі, сірі, триколірні. Сильно смерділо цибулею, якої у бабусі був неабиякий запас. Виявилося, що кішки на ній протрималися стільки багато часу. Всі були шоковані тому факту, що коти додумалися їсти цибулю, щоб вижити. А самі тварини сиділи й сумно дивилися на можливих рятувальників.
Були вони перські. Але брудна загорнена шерсть, яка звисала сальними клаптями, перетворювала благородних тварин в не зрозуміло в кого. Звичайно ніхто не знав, що робити з цими кішками. Люди вийшли з кинутої квартири, щоб не чути того запаху та тепер тіснилися в малому тамбурі, наступаючи один одному на ноги.
Микола залишився один у квартирі, він стояв на кухні й з жахом дивився на кішок, а вони на нього. Сморід, що виходить від них, був нестерпним. Ще ніколи в житті йому не доводилося бачити породистих тварин в такому стані. І тут він миттю підскочив і почав шукати картонні коробки. Спитав у всіх людей, які там стояли, а потім Микола побіг вниз по сходах і знову смикнув ручку кіоску. Він попросив у продавчині коробку, ножиці й скотч та пообіцяв швидко повернути.
Очманілі сусіди дивилися, як чоловік упаковує в коробки з-під квітів цих смердючих котів, пробиваючи ножицями дірки, щоб ті не задихнулися. Вони не розуміли, що Микола зібрався робити з такою кількістю смердючих котів. Упакувавши всіх чотирнадцять котів, він пройшовся по кутах, щоб нікого не забути.
Була вже північ, десь у дворах запускали салюти. Біля під’їзду кричали пісні п’яні мужики, що відзначали день закоханих, що правда їхніх половинок з ними не видно було. Олена, зітхнувши говорить з майже порожньою пляшкою з-під шампуню. Ось так завжди, закінчується в найпотрібніший момент. Руками бліх вибирати — то ще задоволення.
На пральній машинці розташувалися в ряд вушні краплі, хлоргексидин, ватні тампони, таблетки від глистів, ножиці. Вона примружилася, прикидаючи в умі, на скільки частин ділити таблетки, і тут задзвонив телефон, який вона залишила на кухні. Вона привітала свого співбесідника зі святом. Сказала який у неї гарний чоловік — на 14 лютого подарував 14 кішок, які збилися всі в один куток та смердять.
