Руслан завжди мріяв вступити до Київського університету. Він добросовісно готувався до іспитів, адже платити за навчання ніхто точно не буде. Тож варто сподіватися лише на самого себе!
Його вихованням займався батько, якого не хвилювало, ким буде його син: простим вантажником чи досвідченим лікарем. Він категорично відмовився оплачувати навчання.
Коли Руслан закінчив 8 клас, батько раптово вирішив одружитися. Звісно, хлопець бачив, що тато не відчуває ніякої любові до тої жінки. І коли він запитав у батька, чому той збирається зв’язувати своє життя з Ганною, той відповів:
– Як виростеш – тоді зрозумієш! Ти навіть не уявляєш, як важко чоловіку одному виховувати сина!
Коли до їхнього будинку переселилася мачуха Ганна, їхнє життя круто змінилося. Вони почали їсти нормальну їжу, в будинку чисто було. А батько, нарешті, почав посміхатися, а по вихідних навіть шашлики готував.
Мачуха була не дуже доброю жінкою. Вона весь час намагалася запевнити, що мрія Руслана про столичний університет – недосяжна. Навіщо йому той університет здався? Та ще й у Києві? Чому це йому так кортить туди втрапити?
Тоді Руслан зрозумів, що йому треба розраховувати лише на себе. Мачуха не захотіла йому навіть з гуртожитком допомогти.
Руслан вдалося вступити на бюджет. Лише житла у нього не було, бо кімнат в гуртожитку не вистачило, а заявився він з цим проханням занадто пізно.
– Навіщо ти туди взагалі ішов? Треба було в місцеве училище вступати! – кричала мачуха: – Ти що – думаєш, що ми тобі за дорогу щодня давати будемо гроші? Чи тобі виставити рахунок за те, що я тебе весь час годувала і одягала?
До початку навчання залишалося декілька тижнів. Руслан шукав усі можливі варіанти, де можна підзаробити трохи грошей, щоб знімати житло у столиці. Молодий хлопець і кур’єром влаштувався, і двори та тротуари підмітав, та біг ще на базар різноробочим.
Якраз перед навчанням Руслану виповнилося 18 років. Він прокинувся вранці у гарному настрої. От тільки настрій той мачуха відразу зіпсувала:
– Вітаю з днем народження! Тримай ось!
Вона дала Руслану рахунок за всі роки. Там був написаний список речей та сума, яку вона витрачала на пасинка. І за куртку, і за чоботи, і за шкільні обіди…
– Це мій подарунок? – запитав Руслан.
– Так. Те, що заслужив! – відповіла Ганна. – Мусиш віддати! Думаєш продовжуватимеш на шиї у мене сидіти?
Руслан нічого не відповів. Він мовчки зібрав свої речі і поїхав. Поїхав до Києва. Йому все-таки вдалося вибити місце в гуртожитку.
Додому Руслан більше не приїжджав. Він так і не міг пробачити батька за його байдужість та мачуху за її жорстокість.
