**Щоденник Маряни**
До кінця девятого класу я випушилася, і тепер хлопці, навіть молоді чоловіки, заздрісно поглядали на мою струнку постать. Батьків у селі всі знали й поважали: матір Ганна працювала завідувачкою пошти, а батько Іван механіком. Будинок у нас великий, адже спершу вони сподівалися на багато дітей, але народилася лише я.
Маряночко, покликала мати, вийди розвісити білизну, щойно постирала.
Зараз, мамо
Стояв спекотний літній день. Я вийшла у коротенькій сукні, несучи таз із постираною білизною. В селі всі знали мою гарячу вдачу та зухвалість. До шістнадцяти я розквітла, а тепер і сама вже оцінювала поглядами чоловіків.
От так донька в Івана за ніч стала красунєю, шепотіли сусідки. Не одному парубкові голови заморочить.
Розвішуючи білизну, я помітила Семена, який сидів під деревом і курив, не відводячи від мене очей. Він був батьковим другом, прийшов допомогти класти плитку у дворі. Батько зайшов у хату за квасом, а його товариш Колько ніс пісок у відрі.
Я кинула на Семена погляд крізь плече він аж подавився димом. Потім навмисне вигнулася, немов лань, розвішуючи велике рушник.
Ну й Маряна, пробурмотів він. Ніби мене зваблює.
Я не поспішала закінчувати «виставу». Закінчивши з білизною, я сіла поруч із ним. Він почервонів аж до вушів.
Що, дядьку Семене, спека? підсунулася ще ближче.
Так, Маряночко, спека, витер піт з чола.
Бачу, який засмаглий, посміхнулася я.
Це я від природи смуглявий, відповів він гордо, але стримано.
Потім він підняв очі й уперто дивився на мене, схрестивши руки. Ніби натякав: «Розмова скінчена». Я ж була ще дитина, дочка друга. Та ось підійшов батько з квасом.
Кольку, йди пити, покликав він. До вечора впораємось.
Я пішла в хату, а Семен провів мене поглядом. Ніхто не знав, що коїлося в його душі.
Йому було тридцять чотири, а він досі не одружений. Статний, з карими очима, сильними руками. Дівчата в селі за ним сохли, але він не міг знайти ту єдину.
Коли сонце сідало, Семен вийшов із літнього душа, який батько зробив у саду. Колько вже сидів на ґанку з Іваном, а мати готувала вечерю. Не встигнувши навіть витертися, він раптом побачив перед собою мене й остовпів.
Ти мене переслідуєш? сухо спитав.
Я й не знала, що ти тут, кокетливо звела плечима.
Годі, Маряно. Ти ще мала.
Для чого мала? викликаюче поставила руки в боки.
Він заперечував, але я не здавалася.
Може, я за тебе заміж хочу?
Його очі розширились від несподіванки.
Та куди тобі? Ти ж неповнолітня!
На вечерю він не залишився. А я думала про нього. Він мені подобався давно, і я чекала, коли ж нарешті мені виповниться вісімнадцять. Але я вступала до коледжу в райцентрі, і з вересня їхала на навчання.
Тим часом Семен мучився. Він розумів, що його час минає, а він досі самотній. Але Маряна була для нього недосяжною. Щоб відволіктися, він почав зустрічатися з Віркою.
Вона була без памяті від нього, мріяла про весілля. Але він двірі роки нічого не обіцяв.
А потім я повернулася з коледжу. Одного разу біля магазину Семен побачив мене і серце вдарилося.
Привіт, дядьку Семене, сказала я ніжним голосом.
Привіт, Маряно. Яка ж ти красуня.
Він розгубився й несвідомо запитав:
Батько вдома?
Я глянула йому прямо в очі:
Мені вже вісімнадцять.
З того дня нас понесло. Ми таємно зустрічалися, але в селі нічого не сховаєш. Вірка кричала на всіх перехрестях, що я відбила в неї Семена.
Коли чутки дійшли до батьків, вони спершу ображалися, але згодом змирилися.
Семен добрий чоловік, сказав батько. Якщо між ними любов, що вже зробиш?
Було гарне весілля. Ми жили щасливо, але дітей не було. Семен ревнув, забороняв короткі сукні. Але я сміялася мені подобалося, що він такий палкий.
А потім у селі зявився Кость, молодий спеціаліст із райцентру. Він розповідав про міста, про подорожі, і мені запаморочило голову.
Одного разу, коли Семен був на нічній зміні, я зібрала речі й поїхала з Костем. Залишила записку: «Я кохаю іншого. Пробач».
Семен запив. Вірка намагалася його розважити, але він не міг забути мене.
А мій новий життя виявився не таким райдужним. Кость жив у гуртожитку, обіцяв золоті гори, але насправді був у борігах.
Одного ранку я вийшла з речами й сіла на автобус додому.
Була дощова осінь. Я прийшла до Семена. Двері були відчинені. Він сидів, ще не протверезівши.
Пробач, Семе, прошепотіла я.
