Влад абсолютно нічим не вирізнявся з-поміж інших хлопців, які залицялися до мене у студентські роки. Не високий і не низький, світлий колір волосся, гострі риси обличчя, недолугі окуляри на пів лиця. Він не був красивим та й харизматичним його точно не назвеш. Та коли Влад починав говорити, усі замовкали. Було у нього рідкісне вміння захоплювати оточуючих своїм вишуканим тембром голосу та впевненою манерою говорити.
Хлопець бігав за мною два тижні. Дарував квіти, влаштовував сюрпризи, залишав на моїй парті подарунки. Та інші робили те ж саме – нічого особливого. Тоді Владислав вирішив бути більш оригінальним. Він записував для мене поезію у власному виконанні. Слухаючи такі влучні слова про кохання та почуття його прекрасним голосом й просто мліла. Хотілося ще й ще.
Моя стіна впала, ми пішли на перше побачення. Просто гуляли парком, Влад розповідав про своїх улюблених поетів, цитував на пам’ять деякі вірші, розповідав мені цікаве із життя їхніх авторів. Здається за весь вечір я не промовила жодного слова, захоплена монологом свого кавалера. Таких зараз не зустрінеш, а мені випала ця рідкісна монета.
Влад зрозумів, що переміг й пішов у наступ. Ми почали зустрічатися й зовсім скоро з’їхалися. Поступово мої залицяльники відійшли ні другий план поки взагалі не зникли з горизонту. Саме тоді, коли у моєму житті не залишилося нікого окрім Влада, він втратив до мене інтерес. Я бачила, як хлопець оцінює поглядом інших дівчат, як пише записочки й непомітно вкладає їм у руки, як тікає до іншої кімнати, коли йому хтось телефонує й завжди лягає пізно, посилаючись на справи. Усі ці “справи” я перечитувала в його телефоні вранці, поки він ще спав.
Ті ж самі вірші, те ж саме виконання, та ж самі слова. Владислав не заморочується, усіх своїх дівчат чіпляє за стандартною схемою, а коли вони в нього закохуються, втрачає інтерес й починає шукати нову неприступну гору. Я не збиралася терпіти таке ставлення, тим більше, що мені варто лише свиснути, як поруч знову буде повно залицяльників.
Коли я збирала свої речі й кричала Владу, що йду від нього, тому що він покидьок, хлопець лише посміхався. «Сьогодні одна, завтра інша. Невелика втрата». Це ж треба бути таким самовпевненим засранцем. Більше я не поведуся на усю цю романтичну кашу. Ну і як після такого вірити хлопцям. Дівчата, зізнавайтеся, багато серед вас таких, як я?
