Колишній син зрадив свою матір
На випускному всі дівчата мріяли знятися з ним. Він обрав Світлану Ні врода в неї не блищала, ні розумом, ні освітою. Та батько дівчини важлива особа в містечку. І сукня на Світлані була найдорожча До інституту вона теж вступила. Так і вийшло ніби взяла його за руку тоді на випускному, та й не відпускала роки, аж до вінця.
***
ЖИТТЯ, ЯКЕ БУЛО. Синочок
Маленьким його носили на руках, немов іконою. Крім того, що вродився вродажем, ще й умів прихилятися до кожного візьме хто на руки, а він так пригорнеться, ніби рідний. Навіть незнайомі люди сунули йому цукерки. Христина боялася, щоб не заздрили дитині. У школі дівчата через нього сварилися кожна хотіла з ним дружити, а потім і зустрічатися. Богданко і відмінник, і спортсмен. Тільки з бідної родини. Але місцеві красуні не зважали на те, що їхній улюбленець носив одні джинси, доки вони не розлізлися по швах. Із когось іншого сміялися б, але не з нього! На випускному всі дівчата просилися знятися з ним. Він обрав Світлану Ні вроди в неї не було, ні розуму. Та батько начальник. І сукня в неї найдорожча До інституту вона теж вступила. Так і вийшло ніби взяла його за руку тоді, та й не відпускала, аж до шлюбу довела.
Перед весіллям Христина продала кабанчика, віддала синові гроші і все! Взяв Богдан ті кілька тисяч і пішов
* * *
У село Христина приїхала з малим на руках. Чи то люди вигадали, чи справді так було хто зна. Нібито хату їй купив батько дитини, щоб не мала до нього претензій, бо він одружений. Ніхто з селян ніколи не бачив її родичів. Жила Христина скромно. Працювала у магазині, тримала невеличке господарство. Бували женихи, але куди там! Відмовляла всім, казала: «У мене є чоловік!» Сміхотворно! Подруги бувало питали, як самай тяжко Та вона сердилася.
Коли повела Богданка до школи, у перший же день побачила його Романа, вчителя фізкультури, що щойно після інституту прийшов у школу. Зустрілися очима ненароком. А потім погляди самі шукали один одного Якось і не помітили, як почали зустрічатися. Він возив Богданка на велосипеді, вчив лагодити колесо, ходили в ліс взимку, а весною садили город. Христина боялася сказати синові правду, бо помічала коли обіймала Романа чи торкалася його при малому, той нащіплювався й замовкав.
Чому так, сину? Він же добрий! Він буде твоїм татом шепотіла хлопчикові, проводжаючи коханого.
Не хочу, щоб ти його любила! Хочу, щоб любила тільки мене! бурчав він.
Одного ранку Богданко прокинувся і побачив у ліжку матір з Романом.
Тепер так і буде, козаче! обійняв його чоловік, який щиро до нього добре ставився.
Не буде! Я не хочу, щоб ти з нами жив! закричав хлопчик. Від сніданку відмовився і втік. Христина знайшла його лише ввечері.
Він у хаті? запитав він, показуючи на двері.
У хаті
Нехай іде. Бо я не зайду!
Сину! Він тебе й словом не скривдив! Будемо жити, як усі умовляла його мати.
Не хочу як усі! Хочу тільки з тобою! Він не мій батько!
Він буде тобі батьком
Роман вийшов з валізою, як і прийшов. Обійняв Христину, поцілував у лоб.
Подумай, Богдане. Я вам не ворог, сказав соромливо. Подумаєш?
Ні! хлопець відвернувся.
Якщо візьмеш його я втечу! сказав він матері, коли за Романом зачинилися ворота.
Христина вибрала сина. Роман поїхав із села мабуть, далеко, бо більше ніхто його не бачив. А на Різдво вона народила другого сина Олежка. Хвилювалася, що старший не прийме його, але Богдан, завжди цікавий до всього, навіть не спитав, звідки зявився малий. Любив його, доглядав. А Христина постійно відчувала провину перед старшим, боялася й словом зачепити.
У мене Богдан такий розумний, хвалилася подругам, такий дорослий, що я в нього сама поради питаю.
Ті лише переглядалися, адже знали саме через «пораду» сина Христина залишилася сама
Коли Богдан почав зустрічатися зі Світланою, вона тільки раділа. Дівчина з заможної родини одружаться, допоможуть синові на ноги стати, мріяла вона.
Як завжди, чекала сина додому в суботу. Пироги спекла, холодець зварила. Потяг давно пройшов, а Богдана немає.
Мамо! прибіг зі школи Олежко. Наш Богдан пішов до Світлани!
Не вечеряли. Чекали. Він не прийшов. Не прийшов і вранці.
Мамо! Ми одружуємося! оголосив він.
Хотіла докорити, що не прийшов, сказати те, про що думала всю ніч, але не могла бо син говорив:
Допоможи мені трохи! Хоч порося продай!
Звісно, сину! А коли весілля?
Не знаємо ще. Хочемо у Києві, не в селі!
Д
