Того літнього дня над річкою…
Сім’я у Даринки була дружня. Коли дівчинка була у третьому класі, народилася її сестричка Маринка. Роль старшої сестри та маминої помічниці Дарині дуже подобалася. Вона з радістю гуляла з коляскою, поки мама готувала обід чи прибиралася.
Коли Маринка підросла, її не взяли до садочка — групи були переповнені, а вихователів не вистачало. Хто ж захоче працювати з дітьми за копійки? Завідувачка пообіцяла взяти Маринку, якщо мама влаштується до них на роботу. Та погодилася, хоч і втрачала у зарплаті порівняно з попередньою роботою.
Маринка народилася слабкою та хворобливою. Над неї всі тряслися. У садку вона була під маминою опікою. Після школи Даринка часто забігала до мами на роботу. Не всі діти любили запеканку чи салати, какао чи кисель, а Даринці вони подобалися. Мама залишала їй порції, від яких відмовлялися інші. І дівчинка відривалася на повну.
Наївшись смачної запеканки, вона забирала Маринку додому й до вечора сиділа з сестричкою. Маринку вона любила. А потім та підросла і стала жахливо егоїстичною.
Маринці було чотири, коли загинув батько. Літо було спекотне. Третій тиждень температура не опускалася нижче тридцяти двох градусів. У вихідні люди тікали від задухи у місті — на дачу чи до річки.
Батьки взяли із собою їжі, води й зранку виїхали з дітьми за місто. Біля річки вже було багато людей — мов би яблуку некуди впасти. Від спеки рятувалися у прогрітій сонцем воді. Біля берега вода кипіла від дітей різного віку та дорослих, які за ними доглядали. Маринка теж плескалася на мілині, а Даринка стежила, щоб її не штовхнули чи не занесли на глибше.
Коли тато з розгону кинувся у воду, піднявши фонтани бризок, Даринка подумала, що він просто вирішив поплавати. Але він швидко віддалявся від берега. І тут вона помітила посеред річки двох підлітків.
Спочатку здалося, що вони бешкетують. Вона навіть подумала, як батьки дозволили їм запливати так далеко. Річка була досить широка. Навіть для дорослого чоловіка переплисти її було б непросто, а тут підлітки опинилися на середині.
Один постійно йшов під воду, а другий пірнав за ним. Коли вона побачила, що батько плив до них, тільки тоді зрозуміла: вони не граються, а тонуть. Точніше, тонув один, а другий намагався його підтримати.
Навколо всі плескалися й веселилися, ніхто не бачив, що діється на середині. Даринка напружено стежила за батьком та хлопцями, забувши про Маринку біля ніг.
Тато доплив до них і одразу пірнув, витягнув одного на поверхню й почав плисти до берега. Рухався повільно — одною рукою грів, а другою тримав хлопця, щоб той не пішов під воду. Другий підліток також виснажився, чіплявся за батька, заважаючи йому.
— Він же його втопить! — скрикнула Даринка.
Двоє чоловіків звернули увагу на її крик. Вони глянули у той бік і все зрозуміли — кинулися на допомогу. Більше людей на березі теж почали дивитися, що відбувається.
Чоловіки забрали підлітків. Даринка радісно замахала руками. Але незабаром вона не побачила батька. Вдивлялася аж до болю в очах — його ніде не було.
— Тату! Тато! — закричала вона.
На крик підбігла мама.
— Там… — Даринка показала на середину річки. Від жаху вона не могла говорити. — Тата нема!
Мати схопила на руки Маринку й почала виглядати чоловіка серед людей. Іноді їй здавалося, що вона його бачить: «Ось же він!» — але Даринка мотала головою й знову показувала на середину. Тим часом чоловіки допливли з хлопцями до берега, залишили їх і кинулися рятувати батька.
Коли його витягли, він уже був мертвий. Мама відмовлялася вірити й їхати додому. Даринка заспокоювала ридаючу Маринку.
Після похорону мати ходила по квартирі, мов у тумані, не звертаючи уваги на дівчаток. Даринка відводила Маринку до садочка, а сама бігла до школи. Потім забирала сестру. Та не хотіла йти з нею, нудила, що хоче, щоб її забрала мама.
— Мама хвора, — казала Даринка.
— Тоді хай тато забере, — нявчила Маринка.
Даринка приходила додому й бачила маму у тій самій позі — лежачи на дивані, повернута до стіни.
Вона нічого не їла. Лякаючись за неї, Даринка пішла до сусідки і попросила допомоги. Після розмови мама піднялася, взялася за домашні справи. А через день вийшла на роботу — на радість Маринці.
Тепер вони жили втрьох. Спочатку грошей вистачало. Від залізниці, де працював батько, матері дали допомогу. Були й невеличкі заощадження. Виручав садочок. Мама забирала додому залишки їжі. Даринка підозрювала, що сама вона не їла, залишаючи все їм із Маринкою.
Закінчивши школу, Даринка вирішила не вчитися далі, а йти працювати, щоб допомагати матері. Але та не підтримала. Переконала вступити на заочне, щоб здобути освіту. З дипломом легше знайти гарну роботу. ГовПройшло ще кілька років, і одного разу, коли Даринка стояла над могилами своїх близьких, вона раптом усміхнулась, згадавши, що життя, як би важко воно не було, все одно продовжується, адже в її серці завжди живуть ті, кого вона любила.
