Ой, слухай, як воно все склалося… Діти тепер мене й не кличуть до онуки, няню найняли потихеньку, щоб я й не знала.
Рідна дочка не хоче зі мною спілкуватися. Навіть трубку не бере, немов я для неї й не існую. Вона впевнена, що це я довела їх сім’ю до розлуки. Хоча я ж ні в чому не винна — вона сама мене просила про допомогу.
Оксана вийшла заміж у 18. Познайомилася з Олегом, як тільки він повернувся зі служби. Ось і закрутилося кохання. Вона одразу кинула навчання, мої поради й слухати не хотіла. Зятя довелось прихилити у себе, щоб не відправляти їх на оренду. Спочатку все було нормально, і навіть після весілля ми ладнали. А потім дочка завагітніла — і почала причеплюватися: то я готую, а їй погано. Я наполігла, щоб вони виїжджали.
Зі сватьми домовились скластися на житло для молодих, адже розуміли — самі вони не потягнуть. Я телефонувала батькові дочки, думала, він якось допоможе вирішити питання з квартирою. А він відповів, що аліменти сплатив і більше нічим не зобов’язаний.
Коли Оксана народила, я їй дуже допомагала. Весь вільний час проводила з онукою, щоб молода мама могла відпочивати. Але невдовзі вона почала симулювати, вигадувати хвороби, лише б звалити на мене всі турботи.
Я часто відпускала їх на побачення — у кіно, у кафе, вони навіть у відпустку на тиждень поїхали удвох. Мені подобалося доглядати за онукою, тож це не було проблемою. Так, я страшенно втомлювалася, але що не зробиш заради щастя дитини?
А коли вони повернулися з подорожі, я запропонувала зятю зробити ремонт. Він же тільки лежав після роботи, хоча графік у нього вільний. Привезла їм матеріали, забрала онуку на два тижні до себе. Ще й робітників знайшла, щоб Олег не надто напружувався. І тут на мене сипнулися звинувачення. Якби ж то! Олегу не сподобалося, що я «командую». А що робити, якщо від нього нічого не діждешся?
Після ремонту наші стосунки зовсім зійшли нанівець. Діти перестали мене запрошувати, няню найняли тайком. Я, звісно, образилася, але на ювілей скликала всіх родичів. Дочка прийшла сама з онукою. А зять навіть по телефону не привітав. Мені так болісно стало… Я ж їм допомагала, ремонт оплатила… Невже я заслужила таке?
Олег накричав на мене, що я його достала своїми вказівками. Мовляв, він господар у своїй хаті, і бачити мене там не хоче.
Не знаю, може, я й справді перестаралася з допомогою — але хотіла як найкраще. Тепер дочка постійно свариться з чоловіком і звинувачує в цьому мене. Плаче в трубку, виливає гнів… Виявилося, що Олег уже й про розлучення думає. Онуку мені взагалі не показують, навіть по телефону не дають поспілкуватися.
Я ж жила ними… Що мені тепер робити? Чому вони мене так ненавидять?
