Уже увійшло в норму, що Олю часто підвозив до Києва дядько Василь, коли заїжджав до них у гості.
Цього разу все було несподівано. Дядько Василь чомусь різко натиснув на гальма на крутому повороті. Машину добряче занесло і кинуло в сторону.
Оля відчувала, як машина наче піднімається вверх, а потім летить вниз, у прірву. Дядько панічно скрикує:
-Ти чого не пристебнулася?!
-Забула, – встигла вигукнути вона і відчувала сильний біль спочатку в лівій нозі, а потім удар об щось тверде головою, і вона падає навзнак.
Вона бачить машину, що лежить вверх колесами, людей, що суєтяться поряд. Дівчина не може поворушити навіть пальцем кінцівок. Усе тіло сковане, а предмети навкіл неї наче оповиті пеленою. Над Олею схилилися люди у білому. Нащупують пульс:
-Жива! – хтось промовляє в її узголів’ї.
Оля відчуває, як біль скував усе тіло. А язик, здається, зовсім присох до піднебіння. Вона хоче дуже пити, але язик зовсім не слухається.
У голові копошаться різні думки. «Мабуть, дядько Василь заснув за кермом… Він був надто втомлений… А я не зауважила, як це сталося…».
Звідкілясь до мене повертається сила, і я кричу:
-Мамо!
Просинаюся вся в поту. Біля мене насправді стоїть мама. Відчуваю, що наразі все тіло й справді стерпло. Через незручну позу страшно болить шия і голова.
-Що трапилося, доню? – схвильовано питає матір.
-Нічого. Але я сьогодні на навчання поїду поїздом. Гаразд, мамо?
-Добре. Тобі вирішувати. З тобою все гаразд?
Оля ще ніяк не могла відійти від жахіття сновидіння. Усе відбулося наче в реальності. Навіть той біль був справжнім.
Загалом дівчина не вірила в сни. Але цей сон вона сприйняла як застереження і для себе вирішила, що тепер на навчання добиратиметься лише громадським транспортом. «Снам не довіряй, але перевіряй», – згадала Оля приказку і розповіла все, що наснилося, мамі за вранішньою кавою.
Скажіть, а вам сняться пророчі сни?