Як це продавати?! розгублено вигукнула Софія Андріївна, глянувши на сина. А де ж мені жити? У підїзді? На вокзалі? Чи ти збираєш мене в будинок для людей старших віком здати?
Мамко, навіщо ти знову починаєш зітхнув Костянтин.
Ти ж хочеш мені коробку від пральної машини подарувати? підвищивши голос, вона запитала. Ти що, розум втратив, Костю?!
Не підвищуй голос. Я лише пропоную обговорити можливості
Що тут обговорювати?! Дім це не річ, яку можна викидати, коли важко! різко підвелася вона від столу. Я тут народилась, ти тут виріс. А ти вирішив його на продаж виставити!
У цей момент до хати без стуку зайшла сусідка, Лідія Василівна.
Софо! Що ти сидиш, наче вкопана? Ж сама казала, що цього року всі грядки засадиш. Бо минулої зими ледь не злякалася! Де твої плани по господарству?
Лідо, я намагалася, чесно опустила погляд Софія. Паростки тільки зявились, а в мене рука не піднімається їх нищити
Та що там нищити! Я ж тобі ще місяць тому дала номер Ігоря, тракториста з Лиманівки! Він би твоє поле переорав і підживив! Засадила б чим корисним, а не трояндами милувалася в свої роки
Костя казав, може, влітку приїде з друзями. Шашлики, вогнище. А в мене бузок, троянди
Та вже ті твої «троянди»! підсміялася Лідія. За останні пять років твій син тричі приїжджав. І то з пивом, а не з мангалом.
Він працює. У нього справи багато
А зиму, памятаєш, як замело? Ні продуктів, ні ліків! Добре, що я до тебе зайшла. А твій «працівничий» син де був? Навіть не додзвонишся!
Та він завжди приїжджає, коли кличу
Софо, ти як дівчина: віріш і чекаєш. А час минає. Треба думати головою, а не серцем. І грядки тобі зараз потрібніші, ніж кущі троянд!
Можливо, я таки зроблю грядки. Там, де бузок вже зіває
Ось правильно. А що від доньки чути?
Та все як завжди. Костя іноді з нею говорить день народження, Новий рік Ось і все спілкування.
Все рідше твій Костя до тебе зявляється, все менше турботи. Не хочу нагнічати, але далі буде лише тихіше
Софія Андріївна жила в хуторі Березівка, неподалік Луцька. Дітей залишила сама ще двадцять років тому чоловік загинув на трасі. Дочка Онута народилася першою. Була розсудливою, рано навчилась і прати, і готувати. А Костянтин зявився вже пізніше, коли матері було за сорок. Став її розрадою. Між ними пятнадцять років різниці. Різні часи, різне виховання.
Онута поїхала першою.
Мамо, я хочу заміж.
За кого? За того Романа з села? Не дозволю! У нього ні фаху, ні освіти, ні культури!
Це моє життя, мамо. Мені вже вісімнадцять.
Ти бачила його живіт? Там душі не знайдеш все жиром заросло!
Не в зовнішності справа, він добрий, розумний. Йому в місті роботу запропонували.
І ти з ним поїдеш?! А я тут одна?
Буду вчитися. І жити.
Софія плакала, благала. Але Онута, збираючи валізу і вискочивши через вікно, зникла. Жодних листів, дзвінків. Лише зрідка чутки через знайомих.
Костянтин довго жив з матірю. Облаштував двір для відпочинку: альтанку, гойдалку, мангал, газон, квіти. Жодних грядок, жодної картоплі.
Мамочко, навіщо тобі грядки? У Березівці вже магазин відкрився! Є і картопля, і кабачки, і зелень. Нащо тобі спину гнути?
Ну, у нас прийнято, щоб своє було
Та це колись було прийнято! Зараз XXI століття!
Софія погодилась. Жила скромно, але затишно. Костянтин привозив продукти, ліки, водив до лікарів. Потім зустрів дівчину Марину. Одружився. Софія прийняла її, однак з Маріною не зійшлися характерами. Та не приховувала зневаги до сільського життя й особливо до свекрухи.
Під час чергового візиту Костянтин, як завжди, обійняв матір, виклав продукти, сів за стіл.
Мамко, хочу поговорити. Є ідея Дуже вигідна.
Ти знову про бізнес?
Мамко, у Березівці землю скуповують! Хочуть будувати котеджне містечко. Інфраструктура, все як треба. Якщо продати твій будинок з ділянкою можна купити гарну однокімнатну в Луцьку. І залишиться стартовий капітал у гривнях.
Почекай А я? Де жити мені?
Мамко, не починай. Можна подумати про пансионат або зняти квартиру. Не на вулиці ж!
Ти мене в квартиру?! З подвірям, де кожна билинка рідна?! Ти що, зовсім?! Це ж дім нашої родини!
Мамко, це просто будинок. Старий, незручний. Поки ціна тримається треба продавати.
Ніколи! Софія стисла кулаки. Поки я жива, будинок залишиться. І в заповіті тебе не внесу!
Костянтин різко підвівся, схопив ключі і вийшов, не попрощавшись.
Софія вийшла у двір. На клумбі трояндовий кущ у піврозпуску. В одній руці лопата, в іншій сокира. Вирішила переорати клумбу під город, та не змогла зрушити з місця.
Все ще ніяк? пролунало від Лідії за парканом.
Нема сил. Ні в руках, ні в душі.
Та вже пізно! Сезон змарновано. А твій Костя, може, і не повернеться.
Що ти порадиш?
Подумай тверезо. Оформи все правильно матимеш однокімнатну в Луцьку. Лікарня поруч, магазин, тепло, сусіди. Цивілізація.
Софія не спала всю ніч, розмірковуючи. Вранці сіла на автобус і поїхала у Луцьк до Костянтина. Вирішила поступитися, поговорити спокійно.
Піднялася на третій поверх. Зупинилася під дверима.
Зсередини лунав голос:
Віро, вона ж не хоче продавати! Вперта, як бульдозер!
Тоді йди вантажником! Чим мені бізнес тримати?! Ми на межі, а ти сюсюкаєшся! Хай загине у своїй Березівці!
Софія застигла. Потім люттю постукала.
Мамочко?! відкрив Костянтин.
Дякую тобі, сину, що вже мене поховав! її голос тремтливий. Я їхала, щоб поговорити, помиритися. А тепер знай: не продам! Ніколи! Краще в землю зарою, ніж віддам під твій бізнес!
Мамко
Геть звідси зі своєю відьмою! закричала вона. Хай її батьки квартири продають! А мій дім не чіпай!
Софія розвернулася і пішла. Ніч провела на вокзалі. Вранці повернулася додому. Три дні лежала, потім зібралася, взяла сокиру, та так і не змогла наблизитися до кущів.
Ранком у хворьку хтось постукав.
Хто там?
Мамо, це я. Онута.
Онуточко?! завмерла Софія. Донечко моя
Мамо, як ти?
Та наче голос затремтів.
Костя дзвонив. Каже, ти з глузду зїхала, не хочеш будинок продавати. А я йому: іди ти. Він подумав, що ти вже все А я зрозуміла час повертатися.
Доню але ж ми
Та коли то було? У мене троє дітей. І тепер я тебе чудово розумію!
Діти?
Дві доньки і син. А Роман тепер стрункий, спортом займається, працює в ІТ.
А ти?..
Приїжджатимемо на вихідні. Я тобі і продукти, і все, що треба. Ми тепер поруч, мамо.
А грядки?
Тепер тобі не потрібні грядки. Тепер у тебе онуки.
Софія розплакалася і обійняла доньку. В цей момент вона зрозуміла, що дім не стіни і земля, а людське тепло, яке передається з покоління в покоління. Тому найцінніше, що можна зберегти, це сімейна любов, а не матеріальні вигоди. Через повагу до коренів і взаєморозуміння родина знайде справжнє багатство.
