Так, ця зустріч була особливою для них обох. Хоча спочатку ініціатором зустрічей виступав Олег. Ну припала йому до душі жінка на 28 років старша. І він нічого не може з собою зробити.
Вони познайомилися в парку під час недільної прогулянки. Анна тоді сиділа на лавочці і , здавалося, спостерігала за хмаринками в небі. Він наблизився до неї і присів поряд, а потім запитав:
– Я вам не помішаю?
– Ні! Сідайте! Я люблю спостерігати за небокраєм в час заходу сонця, – продовжила розмову жінка.
– І я також люблю призахідне сонце. Особливо, коли за ним можна спостерігати удвох, – зізнався мужчина.
Вони зустрілися поглядами і прикипіли на певний час одне до одного.
Потім Олег запросив Анну на каву. Вона погодилася. Що більше вони спілкувалися, то більше відкривалося тем для розмов. Так вони вирішили зустрітися ще раз на цій же лавочці.
А потім їхні зустрічі стали наче необхідністю для двох. І врешті Олег зізнався, що кохає її. Вона при цьому опустила голову і додала те, що впадало в вічі:
-У нас надто велика різниця у віці, Олеже…
-Різниця?.. Я її не відчуваю! Ми вдвох можемо бути щасливі, – впевнено відповів він.
-А що скажуть знайомі, друзі, рідні?
-А що вони говорять зараз про кожного з нас зокрема? – перепитав Олег.
-Не знаю, – розгублено відповіла жінка.
-Отож то! Хіба тобі не байдуже? Хіба тобі важливі вони чи твоє щастя? Наше щастя? – рішуче перепитав він.
-Вона мовчала. Вона не вірила, що в її 49 рік можливі взаємні почуття з мужчиною на 28 років молодшого за неї.
Він не вагався. Сказав, що вже завтра він перевозить її до себе. І вони житимуть разом. Вона саме та жінка, яку він мріяв зустріти.
Мабуть, все-таки почуття не вибирають.
