— Я не хочу до тата… Тітка Оля сказала, що тато мене більше не любить, — Марко обхопив коліна і сховав обличчя, сидячи на ліжку.
Ангеліна завмерла. Усе здавалось звичним: зім’ята піжама з машинками, рюкзак з іграшками в кутку, куртка на стільчику. Такий затишок, така домашня атмосфера. Але син не бігав, як накручений, а згорбився, наче в панцирі.
Сьогодні він мав їхати до батька, але раптом почав благати залишитися вдома. Якщо подумати, останнім часом ці поїздки вже не викликали у нього колишнього ентузіазму. Ангеліна намагалася його вмовити, але він несподівано зізнався, що Оля, нова пасія Тараса, його ображає.
— Марку… — жінка обережно присіла поруч. — Розкажи, будь ласка, що трапилось?
Він мовчав. Потім підняв голову й глянув на неї знизу. У його погляді не було дитячої наївності — лише втома й сум, ніби він уже дорослий, якому ніхто не вірить.
— Я просто грався… Вона розлютилась, бо іграшка була голосною. Той робот. Пам’ятаєш? Вона забрала його й сказала, що в них скоро з’явиться інша дитина, і тато про мене забуде. І що я… зайвий. А більше того: якщо я комусь розповім, — він глибоко зітхнув, — усі подумають, що я брешу. Бо тітка Оля скаже, що це неправда. А вона доросла. Їй повірять.
Він говорив повільно, з перервами, боронячись від сліз. У душі Ангеліни раптом закипіла суміш люті, страху й провини за те, що допустила таке. Серце стискав важкий ком, від якого перехоплювало дух.
Марко відвернувся і почав шкребти нігтем простирадло. Ангеліна взяла його за руку.
— Я тобі вірю. Знаєш чому? Бо ти ніколи не брешеш. Ну, хіба що коли знаходиш схованки з цукерками.
Він хитнув головою, але не посміхнувся.
— Тато вибрав її замість мене…
— Тато просто поки що не знає всієї правди, — промовила Ангеліна, намагаючись звучати впевнено. — Але він зрозуміє. Обов’язково.
Коли вона поклала сина спати, вирішила заварити чаю. Сидячи в тиші, згадала, як уперше побачила Олю. Якщо це можна назвати знайомством.
Рік тому їй написала незнайомка з анонімного профілю: «Доброго дня! Не буду представлятися, просто знайте — я добра людина. Якщо вам цікаво, де проводить вечори ваш чоловік, приходьте у понеділок о 19:00 до ресторану на вулиці Саксаганського, 12. Стіл біля вікна».
Тоді Ангеліна ще гадала, хто ховається за маскою доброї душі. Тепер вона знала: це була Оля. Добра душа зі зміїним присмаком.
Того вечора Ангеліна побачила все. Тарас, що сидить навпроти Олі. Їхні руки на столі. Сплетені пальці. Поцілунок у щоку. Потім він щось бурмотів про «ділову зустріч», «дружні стосунки», а в кінці — «нічого серйозного».
Але Ангеліна не змогла пробачити зраду.
Вони розійшлися. А Марко залишився. Як і Оля, яка незабаром стала дружиною Тараса.
Зовні вона була бізупречна: чемна, солодка, як мед, вміла знайти підхід до дітей. Вся така ідеальна мати. Вона дарувала Маркові іграшки на свята: пазли, набори з динозаврами, колись — велику плюшеву черепаху.
Але ці подарунки були не для Марка, а для Тараса. Оля не бороТітка Оля так і не зрозуміла, що справжню любов не можна підмінити ложкою меду.
