Колись давно, у нашому містечкові була історія, що запамяталася назавжди.
У школі Дмитро завжди був неслухняним, але вчився на відмінно. Вчителі хвалили його за розум, але лаяли за безлад. Він був гарним хлопцем, дівчата крутилися навколо нього, а він цим користувався, часто міняючи подруг.
Марічка вчилася з ним з першого класу. У шостому класі вона раптом усвідомила, що занадто повна, а однокласники не переставали дражнити її «пухначем». Хоч вона й звикла до цих дражнилок, але з роками їй ставало все болячіше. Особливо коли дівчата почали шепотітися про хлопців хто кому посміхнувся, хто за коси потягнув.
Марічку ніхто не торкався, ніхто не говорив їй нічого гарного, лише інколи кидали жорстоке прізвисько. Вдома вона плакала від образи.
Мамо, чому я така товста? Чому я одна така в класі? питала вона скрізь сльози.
Донечко, не журися так, заспокоювала її мати. Виростеш, дорослішатимеш, і все зміниться.
Але й сама бачила, що донька справді дуже повна.
Найбільше її глузував саме Дмитро, красень із школи. У старших класах, коли він зустрічався з гордою та жорстокою Оленою, він завжди підтримував її, коли та сміялася над Марічкою. Можливо, просто хотів виглядати краще в очах подруги.
Час минав, школа закінчилася. Однокласники розїхалися: Дмитро вступив до будівельного інституту, Олена пішла до коледжу, а Марічка до політехніки. Вони більше не бачилися.
Одного вечора Дмитро повертався з озера, що лежало в кінці парку. Він святкував з друзями премію, тому всі були веселі та голосні. Раптом він помітив дівчину, яка сама стояла біля води й годувала качок. Вона підняла на нього очі блакитні, теплі, йому здалося, що він потонув у них. Відійшовши від компанії, він підійшов до неї.
Дмитро. А як ваше імя, прекрасна незнайомко? Давайте прогуляємося? А може, одразу одружимося? Ось моя візитка.
Дівчина здивовано подивилася на нього, взяла картку, але нахмурилася й уже хотіла піти. Він кинувся за нею.
Вибачте, якщо вас образив. Трохи перебрав з друзями. Подзвоніть мені? Буду чекати.
Наступного дня він не відривав очей від телефону. Після обіду прийшов смс від Марії! Він зрадів.
Запросив її на побачення. Чекаючи біля кафе з квітами, він хвилювався, що вона не прийде, але ось вона зявилася. Їхній вечір пройшов чудово.
День за днем Дмитро відкривав Марію з нової сторони. Добра, освічена, вміла вязати, грала в теніс. Він закохався по-справжньому, хоча до цього мав багато дівчат. Були й серйозні стосунки, але розійшлися не вийшло. Він думав, що ще не готовий до шлюбу.
Але з Марією все було інакше. Їй теж було двадцять вісім, але виглядала вона на двадцять чотири. Єдине, що його бентежило її віра. Вона ходила до церкви, дотримувалася постів. Він боявся заговорити про це.
«Може, у неї якісь травми з минулого. Чому вона ніколи не ділиться фото в соцмережах? Чому не знайомить мене з батьками?»
Але згодом вирішив, що кожен має право на власні кордони. Він вірив, що з часом вона відкриється.
Півроку потому він запропонував їй жити разом.
Вибач, Дмитро, але я думаю, що ще зарано. Я віруюча, хоча й не фанатично, і жити з чоловіком буду лише після весілля.
Він не образився, а навпаки побачив у цьому її мудрість.
Одного разу після робочого проекту він запросив Марію поїхати в інше місто. Вона погодилася. Дорогою вони сміялися, розмовляли, й час пролетів непомітно.
В кафе він раптом сказав:
Будь моєю дружиною. Зараз знайдемо ювелірний, куплю тобі перстень.
Вона задумалася.
Я ж казала тобі, що я віруюча. Ти ж ніколи не був у церкві. Для такого кроку потрібно сповідатися, покаятися, а потім просити моєї руки у батьків.
Але ти ж сама не знайомиш мене з ними! заперечив він, але раптом побачив куполи церкви. Ходімо!
Вони зайшли всередину. Дмитро підійшов до священика, не давши Марії слова сказати.
Я готовий сповідатися й вінчатися!
Священик похитав головою.
Перед вінчанням потрібна підготовка. Але якщо хочеш сповідатися проходь.
Дмитро коротко розповів про свої гріхи, й священик їх відпустив.
Вийшовши, він знову запропонував Марії вийти за нього. Але вона мовчки вийшла з церкви.
Чому мовчиш?
Я не можу брехати під куполом, відповіла вона. Дмитро, ти справді мене не впізнав? Я Марічка Лисенко, твоя колишня однокласниця.
Він остовпів, намагаючись згадати. Раптом у голові промайнули спогади.
Тепер згадав Ти ж була він зупинився.
Мінус сорок кілограмів, тихо сказала вона.
Дмитро мовчав. Йому булоВ останній раз подивившись їй у вічі, він зрозумів, що ця любов так і залишилася в минулому, де її не повернути.
