В школі Роман не відзначався слухняністю, проте вчився на відмінно. За успіхи його хвалили, а за поведінку часто лаяли. Він був гарним хлопцем, дівчата липли до нього, а він цим користувався і міняв їх часто.
Марійка вчилася з ним з першого класу. Вже в шостому вона раптом усвідомила, що занадто повна, і її постійно дражнили: «товстуха». Хоч і звикла до глузувань, але з роками образа ставала глибшою. Тим більше, коли почали прокидатися перші почуття до хлопців. Дівчата на перервах шепотілися про хлопців, хто кому що сказав, хто кого штовхнув чи дернув за коси.
Марійку ніхто не штовхав. Ніхто з хлопців нічого не говорив, лише іноді по звичці називали тим ненависним словом. Дома вона плакала від образи.
Мамо, чому я така товста? Чому я в класі одна така? зі сльозами питала вона.
Доню, не засмучуйся так, ось виростеш усе зміниться. Ти ж ще дитина, намагалася втішити її мати, хоч сама розуміла, що донька справді дуже повна.
Найбільше її принижував Роман розпусний красунчик, а в старших класах, коли він зустрічався з пихатою Соломією, завжди підтримував її, коли та глузувала з Марійки. Може, навіть стара́вся перед Соломією. Вони з нею травили її, а вона мовчала, лише сльози котилися по її округлим щокам.
Час минав, школа закінчилася. Однокласники розїхалися: Роман вступив до будівельного інституту, Соломія до коледжу, Марійка до політеху. Після випуску вони більше не бачилися.
Роман повертався з озера, що в кінці парку. Відзначали премію, тому компанія була гучною й веселою. Раптом він помітив дівчину, яка сама стояла біля води й годувала качок. Вона теж підняла на нього очі, і він потонув у них блакитних, теплих, зачаровуючих. Вже через мить він був поруч, простягаючи руку:
Роман. А як ваше імя, прекрасна незнайомко? Може, прогуляємось? А може одружимося? Ось моя візитка. Вона вагалася, дивилася на нього дивно, але все ж взяла картку, хмурнулася й повернулася, щоб йти.
Він кинувся за нею:
Вибачте, якщо образив. Трохи перебрав із друзями Дозвольте виправитися. Зателефонуйте, буду чекати.
Наступного дня Роман не відривав очей від телефону. По обіді прийшов смс «Марійка». Він зрадів.
Написав подяку й запросив на побачення. Після роботи він стояв із букетом, переживаючи, що вона не прийде, але коли побачив її, серце завмерло. Марійка посміхалася. Вечір пройшов чарівно.
День за днем Роман відкривав її з нових боків: добра, ввічлива, начитана, вязала, займалася спортом і часто грала в теніс. Він закохався по-справжньому, хоча до цього знав багато жінок. Навіть жив дві роки з однією, але розійшлися не вийшло. Тоді зрозумів, що ще не готовий до шРоман опустився на коліна перед іконою Богородиці, і вперше за все життя по-справжньому помолився не про себе, а про ту, котрій зламав дитинство.
