Вона не помилилась
Олеся саме закінчила прибирання, коли пролунав дзвінок у двері. Вона швидко вимила руки і поспішила відчинити. На порозі стояла її свекруха, Галина Іванівна. Вона лукаво посміхнулася невістці так Олесі здалося і впевнено переступила поріг.
Доброго дня, завітали несподівано? схаменулася Олеся.
Просто зайшла в гості, не спромоглася навіть привітатися жінка.
Але ж я зараз зайнята! Чому не попередили? Це якась традиція зявлятись як грім серед ясного неба?
Галина Іванівна усміхнулася:
А мені потрібно брати у тебе дозвіл, щоб зайти у власну квартиру? Так?
Олеся зблідла, пригадавши, що живуть тут «на пташиних правах». Галина Іванівна пустила сюди сина з невісткою за певних умов і часом нагадувала їм про це.
Сталося так, що Віталій вліз у великі борги, й зараз вони з Олесею тяжко працювали, щоби все сплатити. На оренду не вистачало, і Галина Іванівна зглянулася над сином. У неї було дві квартири в одній жила сама, іншу здавала. Вона дозволила Віталію та Олесі жити в порожній квартирі безкоштовно, поки ті виплачують борги. Вони платили лише за комунальні послуги.
Як у вас справи? свекруха пройшла на кухню й господарськи дістала з шафи чашку.
Все гаразд, буркнула Олеся, швидко завершила прибирання і пішла в кімнату, де вже сиділа Галина Іванівна.
Свекруха кинула на невістку суворий погляд її непокоїло, що Олеся сьогодні якась бліда. Насправді вона не надто любила невістку, але з вибором сина мирилася, хоча іноді й кпила з дівчини.
Ти себе добре почуваєш? Щось ти мені не подобаєшся.
Все нормально, знову коротко відповіла Олеся.
Що це ти заїлася своїм «нормально»? Інших слів не знаєш?
Олеся знизала плечима їй і справді було недобре, але зізнаватись свекрусі вона не збиралася.
Чим сьогодні займатимешся? не відставала Галина Іванівна.
Поки що не знаю. Може, в магазин сходжу, дещо докупити треба. Потім працюватиму.
Галина Іванівна кивнула, знаючи, що Олеся працює бухгалтером на віддаленні. Розмова стихла, й жінці стало нудно.
Може, вдвох підемо в магазин? Я на машині підвезу тебе. Все одно мені робити нічого.
Олеся спершу хотіла відмовитися, адже спільний похід у магазин із свекрухою часто закінчувався насмішками, але, уявивши себе із важкими пакетами, погодилася.
Це було б непогано.
Тоді збирайся! Досить тут киснути.
Олеся швидко одяглася, але свекруха не втрималася від жартів:
Ну от, поки чекала тебе відпочити встигла, копуша наша.
Дівчина нічого не відповіла, бо знала: свекруха просто знущається. З самого ранку їй було зле, і сваритися не хотілося.
То куди їдемо?
Олеся назвала пару магазинів, і Галина Іванівна виїхала на дорогу. Насправді їй не дуже треба було до супермаркету, але ще менше хотілося повертатись у порожню квартиру, де нікого вже не було. Чоловік давно помер, а Олеся з Віталієм бодай трохи скрашували самотність. Втім, Галина вміла ховати свої почуття та слабкості.
Слухай, Олесю, навіщо ти береш оце? Галина критично поглянула на вибрані дешеві продукти.
Ми зараз не можемо собі дозволити краще, Олеся спокійно пояснила. Ви ж знаєте, скільки у нас зараз боргів.
Галина Іванівна байдуже знизала плечима насправді вона забувала про це чи не надавала значення.
Слухай, може, заїдемо у кавярню? Я пригощу.
Вона повернулася до невістки вчасно, щоб її підхопити у Олесі паморочилась голова, вона мало не знепритомніла. Добре, що вони вже стояли біля машини, і свекруха швидко посадила її в авто.
Що з тобою, Олесю? Очухайся Боже
Галина Іванівна плескала Олесю по щоках і вилила їй трохи води на обличчя, дівчина поволі прийшла до тями.
Все добре? Що сталося?
Олеся відмахнулася, витерла щоки й сказала:
Все гаразд, просто втомилася, можливо, перенервувала.
Галина Іванівна похитала головою, вже почала здогадуватись про причину, але її думки лишились при ній.
Поїхали-но додому!
Мені ще в другий магазин треба, тихо опиралася Олеся.
Але жінка навіть слухати не стала. Швидко домчала до дому, вийшла першою, при цьому пакети винесла сама, хоча Олеся намагалася допомогти.
До мене не лізь, сама розберуся, буркнула вона.
Уже вдома Олесі стало помітно краще, вона одразу взялася розбирати покупки, доготувати обід і готуватися до роботи.
Олеся, а таке часто буває?
Що саме? А, у магазині? Олеся підняла брови. Не страшно, іноді таке буває.
Галина Іванівна багатозначно пирхнула й присіла за стіл.
У мене таке було, коли Віталія очікувала. Тошнило, до тями не приходила.
Та що ви, я не вагітна! зашарілася Олеся. Зараз нам із Віталієм не час думати про дітей! Працювати треба, борги ж віддавати. А дитина це нові витрати.
Галина Іванівна раптом насупилася:
Дитина це не лише витрати, це подарунок.
Не треба нам зараз таких подарунків, пробурмотіла Олеся. Нам і справді зараз не до того.
Якщо вже є, то ти нічого не зміниш.
Олеся нервово видихнула й різко відповіла:
Галино Іванівно, я не вагітна! Не вигадуйте нічого.
Не вигукуй на мене! Якщо хвилюєшся, краще зроби тест, а не на мене кричи.
Ви навіщо прийшли? Мозок мені виносити?
Олесю, взагалі-то я тебе в магазин відвезла і допомогла, коли тобі стало зле! Отож не підвищуй голосу! Краще поговори з Віталієм, що робити далі.
Далі працювати, кинула дівчина.
Галина важко зітхнула. Звичайно спокійна Олеся відповідала різко й нервово. Жінка була майже впевнена все то через гормони, значить, Олеся таки вагітна. Вже уявляла, як доглядає за онуком.
Чого ви так усміхаєтесь?
А як би ти хотіла назвати хлопчика? А дівчинку?
Олеся аж остовпіла, а потім розсердилася.
Я не вагітна! Зараз нам цього не потрібно! Досить із цими питаннями. Якщо занудьгували йдіть краще додому. Будь ласка.
Я й піду, огризнувшись, додала Галина. Але памятай, якщо що я завжди допоможу з онуками.
Олеся нічого не сказала, лише зітхнула і зморщила носа.
Коли свекруха вийшла, Олеся пішла до аптечки. Вона не хотіла вагітності, але розуміла: все можливо. Просто не хотіла погоджуватися зі свекрухою. Ще й страшно було. Олеся боялася народжувати, болю, відповідальності. Вона не уявляла себе мамою й лякалася, що може не впоратись.
Дістала протестований колись тест, куплений давно «на всяк випадок», але досі не використаний. Зараз його черга й настала.
Руки тремтіли, коли вона дочекалась результату. Там чітко виднілось дві смужки. Робота відсунулася на інший план. Олесі слід було вже відзвітувати, але життя, яке народжувалось у ній, стало головним.
Увечері вона ледь на порозі вручила чоловікові смужку:
Що це? Віталій подивився здивовано.
Це… Я вагітна, прошепотіла Олеся.
Вони обоє не були готові, але чоловік обережно посміхнувся:
Справді? У нас буде дитина?
Так! знервовано кивнула Олеся. Що будемо робити?
Віталій замислився на мить, потім провів рукою по її животу.
Будемо вигадувати імя малюкові!
А як же робота? Борги?
Олесю, впораємося! Мама допоможе з дитиною. Вона дуже любить дітей!
Він уже сприймав зміни, посадив її на диван, а Олеся раптом розплакалася:
Віталію, я боюся. Кажуть, народжувати дуже боляче! Як утримати малого? Якщо впущу? Або не так візьму?
Тсс Віталій ніжно обійняв дружину, я поруч. Разом з усім впораємось, от побачиш.
Олеся заспокоїлася у його обіймах, а згодом наважилася сама зателефонувати Галині Іванівні, щоб повідомити добру новину. Вона відчула, що свекруха щиро зрадіє. І не помилилася…
Життя часто підкидає нам випробування, але справжні цінності ми бачимо лише тоді, коли вчимося приймати те, що невідомість може стати початком великого щастя.
