Уже минуло двадцять років, як я вийшла заміж. З того часу я ніяк не можу навести контакт зі свекрухою. Доклала всіх зусиль для цього, але все намарно. І досі між нами пролягає стіна байдужості. Я не знаю, що можу ще зробити, щоб усе поміняти.
Вона, мабуть, не сприйняла мене з першого дня знайомства. Бо постійно тримала себе дуже холодно. Навіть на весілля єдиного сина не приїхала. Зіслалася на те, що не було на кого залишити господарку.
Потім їздила з чоловіком і намагалася їй допомогти якось по господарству. Але вона не дуже була задоволена моєю роботою. Зрештою я перестала до неї їздити. Провідував матір лише чоловік. Повертався додому завжди з напакованими сумками. Мати не скупилася – давала все, чим була багата.
Так збігав рік за роком. У нас стосунки залишалися натягнутими. Я вже й звиклася з тим, що мене не прийняла матір чоловіка. Жила своїм життям.
За два роки в нас народилася внучка. Ми запросили маму на хрестини. Однак вона знову не приїхала, бо господарка її цілком прив’язала до хати. Так вона пояснила нам причину своєї відмови.
Врешті ми вирішили всім сімейством провідати матір. Чоловік зателефонував до неї і повідомив, що ми приїдемо всією сім’єю. Вона відповіла, що дуже рада, що в нас народилася донечка, вітала з такою подією. Проте вона не хоче, щоб ми її привозили в село. Її відповідь зовсім мене розхолодила, і я нікуди не поїхала. Коли не хоче, то не буду нав’язуватися. Доньці вже йшов третій рочок, а бабуся так її ще жодного разу не бачила.
Звісно, що мені це було неприємно. Однак бабуся з села знову передала велику сумку з продуктами і гроші на подарунок внучці, які відклала від своєї мізерної пенсії.
Одного разу вночі роздався телефонний дзвінок. Це був лікар свекрухи. Він повідомив, що мамі дуже погано – вона важко хвора. Треба приїхати.
Ми без роздумів сіли в машину і вже зранечку поїхали в село до матері. Коли увійшли в кімнату, вона попросила, щоб я залишилася одна. Чоловік з дочкою вийшли.
Вона розповіла мені дивну історію. Казала, що в свій час вийшла заміж проти волі матері, за що вона її прок линала протягом усього життя. Казала, що весь рід її буде нещасливим. І це мені настільки засіло в голові, що я боялася цю енергетику передати вам.
-Ти мені одразу сподобалася. Я постійно молилася за ваше спільне щастя. Зараз мені залишилися лічені години. Хочу, щоб у вас надалі було все добре, тому молися щодня за здоров’я і щастя у вашій сім’ї. Молитва буде оберегом від тої поганої енергетики, яку свого часу заклала моя мати…
На ранок матері не стало. Я була ошелешена тою інформацією, яку почула. Як я все-таки помилялася щодо свекрухи, вважаючи, що вона не любить мене. А все виявилося навпаки – любила настільки, що оберігала нас щоденною молитвою і терпінням, щоб під час контакту не передати поганої енергії. Як уміла і могла, так відгороджувала нас від усього поганого. Так могла потупити лиш дуже любляча мама.
