«Вона підхопила його на руки і занесла всередину хати, де все-таки було тепло, незважаючи на тріскучий мороз. Хлопчика дівчина назвала Богданком»

Ця історія трапилася у важкі воєнні роки, коли людей косила не лише війна, а й голод.

Була холодна зима. Віра поспішала додому з заводу. Втома, голод і холод дошкуляли дівчину. Ось і її обійстя, стара загорода якого не витримала важкого снігу і повалилася. Віра відгребла лопатою сніг, що замів стежку до хати. Вітер не вщухав протягом усього дня і намітав щоразу свіжі кучугури. В якусь мить дівчина почула плач немовляти, що доносився їй зі стодоли.

Віра списала звуки плачу на завивання вітру і мерщій подалася до хати по відра, щоб встигнути ще завидна принести води з криниці. Коли проходила повз стодолу, до неї знову долинув плач.

Дівчина мимохіть заглянула всередину і отетеріла. Прямо на сіні лежало загорнуте в ряднину немовля.

Вона підхопила його на руки і занесла всередину хати, де все-таки було тепло, незважаючи на тріскучий мороз.

Хлопчика Віра назвала Богданком. Тепер проблема була, чим годувати дитину. Вирішила власні карточки на продукти виміняти на молоко для дитини.

 Таким чином Віра врятувала знайду від неминучої загибелі і сама стала матір’ю.

А згодом, після закінчення війни, вийшла заміж і народила ще рідного сина. Хоча чоловікові ніколи до того не зізнавалася, звідки в неї Богданчик. Хлопчик ріс кмітливим і слухняним. Оскільки був старшим, то завжди був підмогою за потреби. Коли змужнів і став парубком, то всі дівчата на нього заглядувалися. А він був беручким до роботи. Швидко навчився столярувати в старенького діда Панаса, і став найкращим майстром на все село. Якщо хтось надумав зводити хату, то обов’язково звертався до Богдана. Він у цій справі добре тямив.

Найбільше успіхам Богдана раділа Віра і дякувала Богові за цю мить, коли вона вперше почула його плач і змогла врятувати дитя від вірної погибелі.

А Богдан наче відчував, що він опинився у цій сім’ї завдяки волі Бога і добрій душі матері Віри, тому по всякому намагався бути вдячним перед ними. Ніколи не зронив, навіть у важкі хвилини, слова докору чи незадоволення.

 

Оцініть статтю
Дюшес
«Вона підхопила його на руки і занесла всередину хати, де все-таки було тепло, незважаючи на тріскучий мороз. Хлопчика дівчина назвала Богданком»