Все більше росте тенденція серед жінок не залишатися з не путьовим чоловіком. В наших бабусь не було вибору. Тоді були інші часи. Обрала одного і живеш з ним до старості. Не важливо: чи підходите ви один одному в побуті, чи є в вас спільні інтереси, чи є між вами кохання? Зараз можна без проблем розлучитися. Це явище в суспільстві сприймається нормально.
Зараз інші часи і інші норми. Я не розумію, чому досі деякі жінки залишаються з чоловіками, які їм взагалі не підходять. Наприклад, моя подруга. Вона зустріла свого «принца» в нічному клубі. Він працював барменом. Стосунки закрутилися швидко і розвивалися стрімко. Не пройшло й двох місяців, як «принц» зробив моїй подрузі пропозицію.
Проблеми в стосунках почалися так само швидко. Чоловік постійно перевіряв її телефон. Він читав її листування. Забороняв ходити кудись без нього. На купівлю жуйки потрібно було питати в нього дозволу.
Я не розуміла, навіщо подруга це терпить? Жінка з освітою, хорошою роботою та нормальною самооцінкою. Невже вона не бачить, що відбувається в її житті? Це «кохання» їй так очі замилило? Вона не може самостійно штані придбати. Чоловік одразу влаштовує істерику.
Всі друзі поступово відмовилися від спілкування з нею. Вони кличуть її саму, а вона приходить з чоловіком. Інакше він її не відпустить. Друзі не можуть вічно терпіти істерика поряд з собою. Вони намагалися поговорити з нею. Вмовляли приходити без нього, на що подруга казала:
Він просто емоційний. До нього треба звикнути. Я запевняю, ви полюбите його так само, як я, коли пізнаєте трішки краще.
Ніхто його «пізнавати» не хотів. Оточуючі чудово розуміють, що відбувається. В подруги залишилася тільки я і мама. Колеги також ігнорують її. Один раз «принц» влаштував показову сцену ревнощів. Тепер ніхто не мав бажання мати з нею справу. Всім набрид її чоловік-істерик.
Я ще якось тримаюся. Мені не подобається бачити його ставлення до моєї подруги, але вона нічого чути не хоче. Він в неї «квіточка». Найкращий серед найкращих. Ніхто не має права його засуджувати. Все він робить правильно і зі світлими помислами. Така в нього турбота, на думку подруги.
Може я чогось не розумію, але тотальний контроль, обмеження волі та захоплення особистого простору – це не турбота. Я намагалася м*яко натякнути подрузі на проблемність її чоловіка. Зробила декілька спроб прощупати її самооцінку. Може вона в неї занижена і тому вона обрала собі в пару таке неподобство? Ні, з самооцінкою все гаразд. Схоже, проблема в чомусь іншому.
Я довго намагалася придумати спосіб відкрити подрузі очі. Поки я думала, хлопець промивав їй мізки. Після чергової зустрічі, я йшла додому повністю спустошена. То була моя остання спроба напоумити подругу. Коли її чоловік відійшов від нас, я тихенько почала вказувати на його токсичну поведінку. Подруга вибухнула. Вона почала кричати на мене привселюдно. Сказала, що я заздрісна, пихата дівка, яка хоче відбити в неї хлопця. Я, начеб то, закохалася в її чоловіка. Своїми нотаціями намагаюся їх розлучити, щоб потім самій «підкотити» до її Славика.
Всі відвідувачі дивилися на мене з осудом. Десь за спиною «намалювався» її чоловік. Він дивився на мене з презирливою посмішкою на губах. Все його єство казало одне: «Я переміг! Тепер вона в моїй владі!»
Подруга схопила свого «принца» і побігла з ним до виходу. Я покинула кафе одразу за ними. Більше ми не бачилися. Подруга залишилася з ним сама. Бачу в її інстаграмі сумісні фото. На них вона широко посміхається. Ставить купу сердечок в підписі до фото. Ох, як мені її шкода. Вона ще пошкодує про свій вибір. Шкода, що не буде кому її підтримати. Особисто я, більше не хочу нікому «відкривати очі» і витрачати свою енергію на спілкування з такими жінками. Нехай самі розбираються зі своїм життям.
