Всю свою молодість я був оточений жінками. Не було такого, щоб я був довго сам. Деякі жінки залишалися зі мною у відносинах на довго, деякі ж проводили лише одну-дві ночі. Не виходило в мене зупинитися лише на одній дівчині.
Я зрозумів, що хочу сім’ю. І зрозумів я це в свої 40 років. Не подумайте, сильно молодої дружини я не шукав. Молода дівчина часто недосвідчена та не стабільна. Тому я і не хотів такої, шукав саме старших 35-ти років. Мені потрібна була стабільність. Зовнішність? На зовнішність якось байдуже, головне те, яка людина всередині та як вона мислить. А це, повірте, набагато цінніше, ніж якась там краса. Вона швидкоплинна, а от характер і внутрішній світ – ні.
І от, я знайшов ту саму. Ми випадково зустрілися в кав’ярні. Вона працювала там баристою. Невисока, струнка, з довгим, майже до сідниць, темно-каштановим волоссям, яке природньо вилося в невеликі кучері ближче до кінців. Чимось вона мене заворожила. І я почав регулярно заходити до тієї кав’ярні. Познайомився. Почали спілкуватися. Згодом я покликав її на побачення. На те, щоб зважитися, мені потрібно було багато часу.
Наші відносини розвивалися дуже стрімко. Буквально через 6 місяців ми побралися і стали жити разом. Але напевно помилкою стало те, що ми не пожили разом до весілля. Мені було дуже не звично, що в моїй квартирі живе ще одна людина.
Майже одразу я відчув мінуси подружнього життя. Але такі мінуси, напевне, пов’язані більше з подружнім життям саме з моєю обраницею, а не такому житті в цілому. Не всі ж однакові. Най важче було звикнути до постійних перестановок, які влаштовувала жінка. Я завжди не міг знайти власні речі, за що потім вона весь час називала мене не самостійним і як взагалі я стільки років прожив сам.
Так, тепер в моєму житті завжди чисто, смачно приготована їжа, все випрано та напрасовано, проте… Тепер я мав звітуватися абсолютно про всі свої дії. Куди йду, з ким йду, на скільки і в якій точно годині буду з врахуванням дороги та можливих форс-мажорів. Відслідковувався час, в який я маю вкластися, інакше дома мене чекав страшний скандал.
Вона почала перевіряти мій телефон і читати переписки. Якщо я відмовлявся показувати, по факту, особисті дані та листування, і взагалі пускати її в свій особистий простір,, то дружина влаштовувала, знову ж таки, істерики та скандали.
Потім вона почала вимагати, щоб я перестав не просто спілкуватися зі всіма старими подругами та колегами на роботі жіночої статі, а навіть взагалі з ними говорити. Навіть добрий день чи привіт не можна було сказати. Дружина хотіла бути єдиною і неповторною жінкою в моєму оточені. І взагалі єдиною. Бо з друзями я теж тепер не міг бачитися. Мав проводити весь свій вільний час з нею, з нею і тільки з нею.
Бо дружина скучила. Звісно скучила, вона пішла з роботи одразу після весілля. Мовляв я чоловік, і зобов’язаний забезпечувати її, а вона має підтримувати побут. Вона притримується традиційних сімейних цінностей, а я притримуюсь думки, що у відносинах обидві сторони рівні в усіх аспектах.
Якось, після чергового скандалу, я підійшов до жінки та пояснив їй спокійно, без криків та попрікань, що мені не подобається в наших відносинах та попросив перестати так мене контролювати, перевіряти мій телефон та забороняти спілкуватися з друзями. Думаєте допомогло? Ні. Вона знову влаштувала скандал та заявила, що я «лівих поглядів»(хоча мої погляди сповна адекватні). Мовляв я хочу з нею так званих «вільних відносин». Всі ми знаємо, що це коли партнери начебто разом, але при цьому можуть бути ще з іншими людьми. Але для неї вільні відносини, це коли вона не контролює чоловіка і в нього є ще й особисте життя(друзі, колеги, інтереси).
Я посміявся з неї та подав на розлучення. Почувши про це вона знову ж таки влаштувала скандал. Я навіть вже не особо реагував на її крики. Дружина кричала, що відсудить в мене квартиру, коли я намагався її виселити з моєї квартири. Але на це я також посміявся. Бо ж квартиру я купив за довго до шлюбу, тому вона не є спільно нажитим майном і в тепер вже колишньої дружини прав на цю квартиру ніяких.
Тепер, отримавши такий досвід в 4 місяці подружнього життя, я якось не дуже горю бажанням знову вступати в шлюб. Я робив для дружини все, а вона цього ніколи не цінувала і завжди в усьому обмежувала. Я навіть і не знаю… А якщо всі відносини після 40-ка такі? То що мені робити? Я приречений? Треба було заводити сім’ю в молодості? Чи можливо я ще знайду свою кохану? Не знаю. Життя покаже. А поки що я побуду холостяком.
