Розповім вам історію, яка зараз зі мною відбувається.
Моя сестра Аліна розлучилась зі своїм чоловіком і тепер, коли залишилась сама з маленькою донькою на руках, хоче вийти на роботу, щоб було за що жити. А так як донька ще зовсім маленька і їй всього півтори рочки, вона попросила мене придивлятись за дитиною.
Я ж вийшла заміж ще шість років тому, а два роки назад народила свою донечку Алісу. Зараз я в декреті, а нашу сім’ю забезпечує чоловік. Він заробляє добре, тому це не є величезною проблемою. Тому сестра мене і попросила посидіти з Ілонкою, поки вона на роботі.
Мама наша не може слідкувати за онукою, адже живе в селі. Це далеко кожного дня їздити, тому цей варіант відкинула Аліна одразу.
Все б було добре, але мені стало дуже важко сидіти з двома малесенькими вередливими дітьми. І Ілонка хоче уваги та ще й за мамою регулярно плаче, а при цьому в мене є моя донька Аліса, яка ревнує мене до Ілонки та намагається всю мою увагу перетягнути на себе. І уявіть собі ці «битви» немовлят за мою увагу. Це починається цілий хаос в домі.
Я посиділа з малими так декілька разів і до вечора вже ледве стояла на ногах. І замість дякую від сестри я отримувала претензії(криком при чому), що Ілонку їй повертаю в пом’ятому одязі, або десь плями від соку ти компоту. Це шокувало мене.
Я розповіла все Антон, хотіла порадитись. Він одразу сказав, що Аліна має навпаки бути вдячна, що я взяла до себе на догляд її настільки маленьку доньку, при тому, що в нас є крихітка Аліса. Я вирішила, що поки ще поспостерігаю за поведінкою Аліни. І не дарма.
Вона почала, як то кажуть, «вилазити на голову» та залишати дитину мені на декілька днів, потім на тиждень, а останньою краплею було на два тижні. І на вихідні вона дитину не забирала. Бо ж своє особисте життя хоче влаштувати.
Мій чоловік, бачачи, що мені важко відмовити сестрі і те, наскільки я втомлена, зателефонував їй і сказав, що вона має терміново приїхати за Ілонкою. Аліна не сильно поспішала, тому приїхала аж наступного дня. Тоді Антон сказав їй, що це вже занадто, адже Ілонка – її дитина.
– Ми, звісно, готові допомогти і все таке, але ти вже перегинаєш палку та забуваєшся трохи. Ілонка – твоя дитина і твоя відповідальність. І віддавати її нам на стільки часу, не оплачуючи при цьому їй нічого, окрім підгузків, не забирати на вихідні і ще піднімати голос на Яну, яка бігає біля тих дітей, як біля золотих яєць і намагається твою Ілонку заспокоїти, бо ж вона маму просить – занадто. Не нахабній, будь ласка!
– Я й не думала, що ви такі егоїстичні та злі люди… – Відповіла Аліна. – Попросила про допомогу, а ви мені дорікаєте ще!
– Егоїстичні і злі?! – не витримала я. – Якщо в цій кімнаті і є егоїстка, так це ти! Ти забила на дитину, звішавши її на мене, а сама розважаєшся вихідними, в той час коли я заміняю твоїй Ілонці маму. Вона вже декілька разів називала мене «мама». Я пояснювала їй, що не я її мама. Твоя дитина вже забуває, хто її мама, бо не бачить тебе тижнями. Раз вирішила народити дитину – то неси відповідальність, а не вішай її на мене. Ти ж вже добре заробляєш, то чого няню не наймеш? Чи може мені тобі рахунок виставити за всі свої послуги? !
– Шо ти така сіпана?! Чого кричиш на мене?! Рахунок мені виставиш?! І ти після цього все ще хочеш мене називати своєю сестрою?! Ти цього просто тепер недостойна! – закричала Аліна.
Чесно. Я не стрималась. Я вже не могла. Я була на межі від нервового зриву, а тому підійшла та дала ляпаса Аліні.
– Уяви – дві дитини, що погано сплять і прокидаються кожну годину по черзі. І так по декілька тижнів підряд. Я недостойна називатись твоєю сестрою? Тоді ти недостойна називатись матір’ю та адекватною жінкою. Забирай Ілону та шукай собі няню для неї. А до мене більше можеш не звертатись. Не очікувала, що за свою колосальну роботу я отримаю таку підставу від тебе.
Після цього ми з Аліною більше не спілкуємось взагалі. Мама ж, вислухавши обидві сторони конфлікту, старається не сваритись з нами, хоча, по-факту, підтримує мене. Хоч десь мати різницю між нами не зробила. І то добре. Хоча може і через більшу любов мами до Аліни, сестра такою виросла.
