Вона поставила на кін свою свободу проти його мільйонів!
Усе почалося на паркуванні фешенебельного заміського клубу під Києвом, де аромат дорогих сигар добряче бився з запахом паленої гуми й шурхотом великих грошей.
Сцена 1: Виклик
Віктор класичний «хазяїн життя» в костюмі, на якому не одна праска постаралась, стояв у колі своїх золотих друзів. В його руці поблискували ключі від золотого спорткара. Помітивши Оксану, молоду паркувальницю, він скривив губи в зверхній усмішці і жбурнув їй ключі.
**«Сумніваюсь, що ти бодай уявляєш, як ця машина виглядає зсередини, не кажучи вже про те, щоб сісти за кермо»,** гигикнув Віктор, підморгуючи дружбанам.
Сцена 2: Ставка
Оксана зловила ключі однією рукою, не моргнувши й оком. Віктор, випускаючи хмарки тютюну, зробив крок ближче:
**«Слухай, дам тобі сто пятдесят тисяч гривень, якщо зможеш припаркувати її дрифтом ось у той вузький зазор між двома Феррарі. Ризикнеш?»**
Друзі зашепотілись, ковтаючи брют. Завдання виглядало нереальним: крок уліво й ремонт на круглу суму.
Сцена 3: Ва-банк
Оксана підійшла впритул до Віктора і подивилась йому просто в очі:
**«Давайте зробимо ставку цікавішою. Триста тисяч гривень»,** її голос був крижаним і впевненим. **«А якщо я програю пять років возитиму вас безкоштовно як особистий водій».**
Очі Віктора блиснули жадібно. Він вже малював уяві, як Оксана стане його безкоштовною прислугою.
**«По руках! Свідки тут»,** самовдоволено гмикнув він.
Сцена 4: На межі
Оксана ковзнулася в крісло водія. Всередині завирувало, заревів двигун так, що навіть сусідній басейн здригнувся. Камера вихопила її сталевий погляд у дзеркалі жодної нотки сумніву.
Швидкий мах рукою і машина рвонула вперед на скаженій швидкості просто до вузенького проміжку.
Фінал: Як усе завершилось?
Секунда. Друга. Натовп скамянів. Повітря пронизав вереск шин, у клубах білого диму промайнув золотий спорткар. Машина, наче у сповільненому кіно, перелетіла боком у міліметрах від «Феррарі» й зупинилась як раз посередині. Ідеально. По-українськи вправно.
Оксана заглушила мотор. В ідеальній тиші вийшла з авто та підійшла до отетерілого Віктора.
**«До речі»,** буденно кинула вона, повертаючи йому ключі. **«Наступного разу не судіть про водія за формою мій тато чемпіон України з ралі, я на треку з дитинства».**
Віктор мовчки дістав чекову книжку. Руки дрижали, а разом із грошима летіла його гордість. А Оксана, прихопивши чек на триста тисяч, пішла до свого старенького велосипеда. Сьогодні її свобода подорожчала як ніколи.
