Виховувала нас з братом мама одна. Тато нас покинув коли ще мені було 4 рочки, братику всього лише декілька місяців. Він, як багато інших покидьків, просто пішов до своєї коханки. Але зараз річ піде не про мого тата, я його у своєму житті не пам’ятаю, тому і засуджувати не буду.
А ось моя мама вчинила дуже погано зі мною та молодшим братиком. Все дитинство я була дуже вихованою, доброю та гарною дівчинкою. Вчилася на одні п’ятірки. Завжди допомагала мамі, постійно сиділа з молодшим братиком, доглядала стареньку бабусю та при цьому всьому ще й готувала їсти та прибирала у квартирі.
Я розуміла, що моя мама все життя пропрацювала на тяжкій роботі зранку до ночі, але це ж не означає, що на своїх дітях необхідно економити. За все наше життя з мамою ми з братом ні разу не побачили моря, у нас не було іграшок, одяг доношували за нашою мамою. Вона просто економила на нас. Але найгірше сталося, коли я вступала до вищого навчального закладу.
Вона просто відмовилася давати мені кошти на університет. Сказала що вона не зобов’язана оплачувати мені навчання та відправила на роботу. Тому в той час, коли мої однолітки вступали до найкращих вищих навчальних закладів країни та вчилися там, я повинна була 2 роки працювати з ранку до ночі на тяжкій роботі та збирати кошти на навчання.
Змогла я назбирати на навчання тільки через 2 роки тяжкої роботи. А вступила я не до найкращого вищого навчального закладу, а до звичайного, який був у нас в місті. Я з нею дуже сильно сварилася з цього приводу, адже навіть по закону вона зобов’язана давати мені кошти на моє навчання.
Зараз мені вже 25 років, я маю щасливу родину та дитину, і все в моєму житті склалося найкращим чином. Але образа на мою маму все одно залишилось. Я не розумію як можна було вчинити так зі своєю дитиною. З братом вона вчинила точно так само як і зі мною. Він також бідний спочатку цілий рік витратив на те, щоб заробити собі на навчання. А потім вже я йому почала допомагати коштами та оплачувати навчання.
Я знаю, що у мого брата також як і у мене все буде добре по життю і ми всього доб’ємося самі. З мамою ні я, ні брат зараз не спілкуємося. І коли до неї прийде зненацька старість і вона потребуватиме нашої матеріальної допомоги, а ми нічого не зробимо для цього, вона зрозуміє те, наскільки була неправа, що змусила нас працювати в такому ранньому віці.
