Скільки себе Настя пам’ятає, вона живе з бабусею. Коли підросла, зрозуміла, що в дітей є тато і мама. А в неї одна бабуся. Запитання сипалися до бабусі кожен день. Де мама? Де тато? Бабуся спочатку говорила. Що далеко і приїдуть не скоро. Воно так і було. Бабуся не обманювала, але й правди не говорила. Думала, нехай дівчинка підросте, потім дізнається про своїх батьків. А все було до простоти банально.
Коли тато Микола дізнався, що його кохана Віра вагітна, втік із її поля зору. Не хотів одружуватися. Мама Віру посварила, та й заспокоїлася. Що ж наразі робити. Будуть виховувати маля. Народилася дівчинка Настя. Бабуся допомагає. Адже живуть удвох, а зарплата тільки в мами, Віра вдома з малою дитиною. Бідно жили, грошей взагалі не вистачало. А Віра, дівчина молода, гарно вдягатися хоче.
Одного разу дівчина зустріла свою однокласницю. Вона давно їздить на заробітки в Італію. Приїхала гарно вдягнена, гроші не жаліє. Купує собі все, що бажає. Обіцяла Вірі, якщо надумається, то візьме з собою. Заробить, вдягнеться, мамі допомагати буде. На той час Насті виповнилося півтора року. Мама не відпускала, плакала, неначе відчувала, що то надовго. Але Віра умовляла маму, говорила, що гроші висилатиме, тільки щоб відпустила. Настя в дитячий садочок ходить, вже легше.
Не послухала маму Віра, поїхала разом із подругою. Перші пів року висилала гроші, Марія Яківна аж повеселіла. Якщо так і надалі, то Настю на зиму вдягне. На сьомий місяць гроші не прийшли, а прийшов лист, де Віра пише, що зустріла гарного чоловіка, італійця, виходить за нього заміж. Пізніше написала, що чоловік не дозволяє гроші його брати, а сама вона не працює. Живе добре, за неї не переживайте. І все. А як же донька? Про неї ні слова.
Так і залишилися жити удвох. Марія Яківна довго ще працювала, бувши на пенсії. Її розуміли, внучку на ноги потрібно поставити, тому не виганяли. А Настя крім бабусі нікого з родичів не знала. Від бабусі дізналася про батьків, лише коли їй виповнилося чотирнадцять років. А до того маленька дівчинка вірила в діда Мороза. На новий рік вона чекала до дванадцятої години, щоб подивитися, який він дід Мороз? Але подарунок якимось чином вже лежав під ялинкою. Хоч Настя очей не зводила з ялинки.
Вірила вона в діда Мороза навіть в тринадцять років. Як же сперечалася з подружками, коли ті сміялися з неї, що діда Мороза не існує. Настя доказувала своє, існує. Не може її бабуся дарувати такі подарунки. Адже вона старенька і в таких речах, як телефон, не розуміється. А дід Мороз подарував їй такий телефон, як вона бажала. Так же, як раніше ляльки. Тільки подумає про якусь ляльку, дід Мороз приносить її. А подружки говорять, що не існує. Мабуть, вони не просили належним чином щось.
Розуміння прийшло в чотирнадцять років, коли бабуся діставала з потайної коробки, куд и вона складала гроші, які заощаджувала. Відлічила гроші й пішла до сусіда. Настя спостерігає у вікно. А він часто їздить до міста. Бабуся віднесла йому гроші й повернулася додому. Лише тоді дівчина зрозуміла, чому подарунки завжди бажані. Вона любила ходити гратися з дітьми дяді Кості, що живуть по сусідству. Він завжди розпитував, що замовила діду Морозу, чи що бажаєш на новий рік.
Дядя Костя говорив про бажання бабусі. А та своєю чергою брала гроші скільки потрібно, і несла сусіду, щоб він купив ту чи іншу річ, яку бажає Настя. А грошей в них дійсно не вистачало. З мамою дівчина познайомилася, коли їй виповнилося двадцять років. Вона приїхала до бабусі на день народження. В будинку сиділа гарно вдягнена пані. Виявилося, що то її мама. Насті незручно. Вона стільки мріяла про маму, а зустріла, якась чужа тітка. Ніякого почуття до неї.
Гостювала мама тиждень. Потім зібралася їхати. Кликала Настю до себе в гості. Адже там є два братики. Вони ж не знайомі. Але Настя відмовилася. Бабуся хворіє, не може лишити одну. На тому і закінчилося знайомство з мамою. Поки що більше вона не приїжджала. Настя вийшла заміж. З чоловіком Олегом живуть в будинку бабусі. Марія Яківна радіє, що внучка не залишила її одну.
