Давнимдавно я, Зоряна, і мій чоловік Марко одружилися, коли нам було тридцять кілька років. Марко працював директором у великій компанії у Києві, а я у салоні краси в Лвові. У нас народилися двоє дітей; після декрету я припинила працювати, бо зарплата Марка була достатня, і ми жили на гривні, яку щодня надходила на наш сімейний рахунок.
Марко був справжнім карєристом: часто був у дорозі, а у вільний час проводив час із мамоютецею, яка зналася в місцевих театрах як актриса, що вміла грати хвороби та гнівні взриви, аби привернути до себе увагу сина. Одного разу, під час сімейного застілля у будинку бабусі в Одеському районі, вона сказала мені:
Марко мій, і йому не важливо, що я його дружина. Родина це я! Ти ж сама мама, розумій мене. І незалежно від обставин ти повинна підтримувати свого чоловіка!
Ці слова залишилися в памяті назавжди. Наступного ранку я попросила Марка пояснити, чому його мати так поводиться, а він лише сміявся і намагався вивести це як жарт.
Як і все хороше, таке колись закінчується. Минулого року Марко втратив роботу, а замість того, щоб шукати нову, занурився в алкоголь, намагаючись заглушити сум. Я повернулася до роботи в салоні краси, щоб хоча б якийсь дохід був.
Я не втрачала надії, що колись Марко повернеться до колишнього себе, проте нічого не змінилося його стан лише погіршувався. Я подала на розлучення, і Марко переїхав жити до моєї матері у село.
Хоч я й відчула полегшення менше було одного живого тіла, що треба годувати через місяць подзвонила моя теща:
Ти забула, що я тобі казала? Ти завжди повинна допомагати своєму чоловіку! Моя пенсія не вистачає, тож я вимагаю, щоб ти щомісяця пересилала гроші на підтримку Марка!
Такої нахабності я не очікувала. Я відповіла, що вимагатиму аліменти, адже обовязок годувати дітей лежить на батькові. Теща ж відповіла, що саме я привела її сина до такого стану.
Її слова залишили мене з важким відчуттям, і я повішилась. Але дивно, що я досі люблю колишнього чоловіка, хоча вже не знаю, як жити далі.
