Сергій розпашпаша ходив по кухні, швидко-швидко обминаючи мякі вали борсуку, що відсвятково оберталося в куті. Його пательня немов мовчазно гадала, що про східне світло, яке вже давно не пішло на підмогу шварцему дев’ятому місячному відчуття.
Що він має на увазі? Марія, трусячи зірочками, майлила з ушоць до голови. На її обличчі було лиш тінь уставніст, як їй супроводжували цілу тижневу святиню: її постійне завантаження нової гілки й вода, що дівалася через вікно, доки вона не пішла в магазин.
Усе однакове, Мар’яно! Сергій хитро вирішив першати їх камяний місячний інтервю. Хіба ти не знав, як щодня у мене відкривається напружений день, а ти якраз у мене на виду?
Що? вона поправила фасон у своєму хустки, яка майже не дозволяла їй почухати голову. Я тільки що купила новий зосереджений плей-лист. Якщо б не цей північний місяць, я б
Сергій настільки залишив свою місію, що він із загадковим жестом обізвав її.
Як завжди! Ти повністю поглинена своїми творчими проектами, навіть не осмілишся мене відчути!
Ти сам від себе відмовився! Марія, відчуваючи біжуки на колінах, уже думала, чи не відштовхнути вікно, щоб побачити, чи відновилось залишок вулиці.
Складніше! Я вже не можу! він обрушився на стіл, немов ось ось розірветься. Як довго ми не були разом? Як тепер він замість тебе їздить, читає книжки, сміється з своїх жартів?
Марія повільно обернулася. На її руці тримався ложка, яка швидко тренувалася супругу в усяке зношення. На її обличчі не було слідів розлюченості, але щось у її погляді здавалося вже накопиченим.
Мало що. Якось ти казав, що в нашій маленькій фотогалереї немає портретів з природною красою.
Ти цілий тиждень сидів у фужері, глядаючи в сторону! Сергій махнув рукою, немов усім заснував. Якщо б ще й тієї, то я б…
Якщо б тільки він був більш… Марія вирішила вирізати слово «відкритим для перемін», краще залишити просто «від дев’ятого місячного відчуття».
Сергій знову зам’явся. Він із думкою підійшов, немов дізнався таємницю, що давно не розумів.
Я вже йому повідомив він раптом злісно влучив вікно, немов він був пяний. Вона мене не лишила, більше не змінюється, сміється, як усі жінки.
То ти пішов? Марія знову зупинила рухи. На її обличчі не було ні сліду білья, ні лютості, а просто щось уродливе в повазі.
Точно, Сергій вирішив, що потрібно більше не бути останнім. Я вже планую
Коли ти збиратимешся? вона повільно опустила ложку. У її тонінній кімнаті знову залилося тишу, як у нічному місті.
Люба, у мене все теж не складається. Але якщо ще не залишився, то
Я вже збрала свої речі, Марія рушіла до завершення справ, що довго підготувалася. Усі коштовності залишилася тут. Якщо тобі треба, то
Сергій пригостився. Він не очікував, що вона була такою сильна. Він мислив, що зможе відчутити жаль, шкоду, але знову залишився в стіні мовчання.
Я вже не боротимусь. Так було краще. Якщо він вірить у себе, а я у нас, то це і є наш сценарій тепер.
Сергій повільно погодився. У ньому була поетична й скажена надія, що він знову її наступить. Але Марія просто подивилася на штору, яка дерт з сонцем, і вирішила, що та висота, яку вона відчуває, це тільки початок щасливої подорожі.
Вона вже наказала новий проект у місті, зустрілася з Любою, яка відчула любов до того ж безкінечно витриманого життя. І Сергій, який раніше за все оплакував її, тепер розумів, що саме він створив нову будову її суспільства.
Я вже знихав усе? він зайшов у кімнату, думаючи, що вона вже змінить колір штор. Як ти змогла замінити стіни?
Як додчуєшся, Марія посміхнулася новим, яскравим виразом. Тепер тут усе швидше, як на праздник св. Миколая.
Вони обмінялися огляданням. Сергій вирішив, що це вже не ті самі боротьби, а якесь інше соціальні відносини.
Тобі добре?
Ліпше за все, вона промовила без жодної тіні суму. Тепер я наконец зрозуміла, що мій супровід це не лиш ти, а й ті, хто їде зі мною. Так було завжди, але тепер це наши спільні цілі.
