Я була на весіллі подруги. Весілля святкувалося на дуже широку ногу. Все тому, що батьки нареченого люди далеко не бідні. Тим більше це була їхня ідея так гучно святкувати цю подію. Святкували гарно, багато, шикарно, але не «по-багатому вульгарно». Витримано золоту середину і не перейдено цю межу, між багато та вульгарно-багато.
Церемонія була на виїзді. Було зроблено спеціально дуже красиву арку для цього дійства. Щаслива, закохана, ніжна та неймовірно прекрасна в білій сукні з фатою подруга. Все, як в казці. Але ця казка довго не протривала.
Урочиста частина з клятвами та підписом пройшла. Час приймати подарунки та отримувати привітання від гостей. Багато хороших побажань, багато всяких подарунків. І тут, серед гостей, які прямували до молодих, щоб привітати, наречена побачила його…
Він – це її найбільше кохання на ім’я Ян. Він – це солдат, який начебто загинув на передовій. Такий лист прийшов його сім’ї, та нареченій, яка щойно стояла перед вівтарем та давала клятву іншому.
Ми з подругою майже в один і той самий момент помітили Яна. Я взяла її за руку, міцно стиснула та прошепотіла на вушко «Тримайся, сонце…». Він підійшов та з неймовірно сумним поглядом, що пробивався через натягнуту посмішку, привітав Яну, подругу мою, з весіллям. В цілому його лице більше виражало почуття скорботи та жалю, що він бачить свою кохану в білій сукні з фатою, проте не він є нареченим.
Пізніше Яна покликала мене з собою до вбиральні. Довго вона плакала. Гірко. Сльози текли струмками нестримним гірським потоком, який і не думав ні на мить зупинятися. Звісно ж весь макіяж потік разом зі сльозами. Тому я знову фарбувала подругу.
Стук в двері. То був Ян. Він зайшов, а Яна попросила мене вийти, щоб вони могли поговорити. Я так і зробила. Пішла займати ділом гостей, щоб ті не запідозрили нічого. Так пройшло півтори години. А де наречена? Ніхто не знає. Я зайшла до вбиральні – а там лежала сукня, фата і туфлі. А ще записка для мене. Втекли.
Вона горювала рік. Не могла навіть толком вийти з дому. Яна була впевнена, що її дорогий Ян загинув. Все через помилку військової служби. Хоча вона і виходила заміж за іншого, але не було й дня, коли б вона не подумала про Яна. А тут він. Живіший всіх живих.
Надіюся вони будуть щасливі. А я що. Я далі розважала гостей. Хоча свято й закінчилося так собі, зате подруга знайшла своє щастя. І я рада за неї.
