У цьому будинку чужі правила більше не діють.
Двері з грохотом захлопнули, і до мене долинув крик те́щі, що стояла в коридорі:
— Вона вигнала мене зі мого ж будинку!
Руки тремтіли, коли я повертав ключ у замку. Серце билось так голосно, ніби хотіло вирватися назовні. Але відступати куди не було — я захищав свою простору, свою родину, свою стабільність.
Все почалося три місяці тому. Халина, моя те́ща, подзвонила мені пізно ввечері — близько десятої. У її голосі звучала тривога: вона скаржилася на проблеми з житлом. Я стояв біля мийки на кухні і ловив лише окремі фрагменти їхньої розмови.
— Мам, звісно, приїжджайте, — сказав мій чоловік, не глянувши на мене. — Залишайтеся у нас поки все не виправиться.
Він сховав телефон і подивився на мене з вибачною усмішкою.
— Оксано, маму приїдуть ненадовго пожити. У неї ремонт затягнувся — будівельники підвели.
Я витер руки рушником. У грудях крикнула незручність, та я намагався зберегти спокій.
— Звісно, коханий. Скільки займе ремонт?
— Ну… два‑три тижні максимум.
Наступного дня Халина приїхала з трьома величезними валізами. Побачивши такий багаж, я одразу зрозумів — це надовго. Те́ща кинулась обіймати сина так, ніби вони не бачилися роками. А я отримав лише швидкий погляд зверху вниз.
— Оксано… — холодно кивнула вона. — Сподіваюся, я вам сильно не заважатиму.
— Що ви! Ми раді вас бачити! — намагався бути привітним я.
Перші дні пройшли відносно спокійно. Те́ща придиралася до моєї кухні — я мовчав. Переставляла речі в шафах по‑своєму — я терпіти. Давала поради щодо прасування сорочок Богдана — хоча він ніколи не скаржився на мій догляд за одягом.
— Невістко… ти ж знаєш, що Богдан не терпить моркву в супі?
А він завжди хвалив мій овочевий суп за смак і аромат протягом п’яти років шлюбу…
— І чому ви досі без дітей? — продовжувала вона з настирливістю. — Богдану вже тридцять два! Час вже думати про нащадків!
Це питання було для нас болісним: ми вже рік намагаємося стати батьками без успіху і проходили обстеження разом… Як пояснити це те́щі?
Пройшов обіцяний термін у три тижні. Я обережно запитав Халину про хід ремонту:
— Ох, ці майстри… — важко зітхнула вона. — Все розвалено: труби треба міняти повністю, а проводку переделувати… Ще місяць точно затягнеться…
Я поглянув на Богдана в надії на підтримку чи хоча б пояснення… а він лише відвернув погляд.
Тим часом те́ща все впевненіше оселялась у нашому будинку: зайняла гостьову кімнату своїми речами; її каструлі з’явилися на кухні поруч з моїми; рушники й халат переїхали до ванної; вона складала список покупок і вирішувала, що дивитися по телебаченню і коли відкривати вікна для провітрювання.
— Невістка господарювання зовсім не вміє… — скаржилася вона сину під час вечері, голосно і впевнено. — Я вже в її віці трьох дітей виховувала і дім тримала, як годинник!
— Мамо… Оксано — чудова господарка… — намагався заперечити Богдан без особливого ентузіазму.
— Ти її захищаєш, бо любиш… А у мене очі наметані: пил лежить тижнями! Біла білизна змята! Нормального обіду нема!
Я стискав кулаки під столом від безсилля і злості… Працюючи стільки ж годин на день, як і чоловік, і приходячи додому втомленим до межі, я намагався створити затишок для нас обох… А тепер усі мої зусилля здавалися ні для кого непотрібними…
Через два місяці моє терпіння вибухнуло:
— Богдане… скажи чесно: коли твоя мама поїде? Ремонт ж не може тривати вічно!
Чоловік замявся:
— Оксано… розумієш… Там серйозні проблеми виникли… Дім старий зовсім… можливо його навіть під снос відправлять…
— Що?! І ти мені нічого не сказав?!
— Не хотів розчарувати… Поки мама тут живе — нічого страшного, правда? Квартира просторна — всім місця вистачить…
— Справа не в квадратних метрах! Вона тут керує всім, як хоче! Критична кожну мою дію!
