Ми з Михайлом Івановичем живемо в одному будинку і часто гуляємо на дитячому майданчику. Йому п’ятдесят два роки, а дочці всього три. Він їй і тато, і мама. Молодша вдвічі дружина покинула і дитину, і чоловіка. Взяла гроші і поїхала шукати пригод.
Якось ми розговорилися, доки діти бавилися в піску і Михайло Іванович мені пожалівся. Він взагалі не розуміє, як повівся на таку молоду дівчину, покинув свою кохану дружину і став нянькою.
Лілія закрутила голову багатому чоловіку, розлучила його з дружиною, з якою він прожив майже тридцять років і одружила на собі. Взяла чоловіка своєю вагітністю. Хоча дитина їй була потрібна лише для того, щоб заволодіти грошима чоловіка.
Після пологів, буквально за два тижні Лілія зняла з банківського рахунку чоловіка кругленьку суму і втекла. Лиш залишила записку:
– Я так не можу. Ця дитина постійно плаче. Я повернусь. Мені потрібний час.
Ця горе -мати справді інколи навідується додому. От тільки лише на кілька годин. Пустить акторську сльозу, випросить грошей в Михайла Івановича і знову зникає.
А йому вже важко, роки не ті. А за маленькою дитиною повинен постійний контроль і догляд.
Та й чоловік зрозумів, що досі любить колишню дружину і дуже шкодує за свою слабість. Хотів би помиритися і повернутися до неї і старших дітей. Та чи пробачить вона його, чи прийме чужу дитину…
