Вона залишила мене біля полиці з тим самим печивом, і наказала чекати, а потім розвернулася і пішла геть. Не можу сказати кільки часу я витріщався на ту випічку, коли до мене звернувся охоронець, щоб перевірити, чи я не загубився

Моє життя було схоже на американські гірки, сповнене злетів і падінь. Я дорожу моментами щастя, які зараз маю з моєю люблячою дружиною і двома неймовірними дітьми, але був час, коли я відчував себе абсолютно самотнім, вважаючи, що нікому в цьому житті не потрібний.

Більшість людей не можуть пригадати свого дитинства. Ми пам’ятаємо лише його фрагменти, події, які врізалися у нашу пам’ять найбільше. Це може бути перша поїздка на новесенькому велосипеді, або перший добротний причухан від батьків. У кожного ці спогади свої.  кожну деталь свого дитинства, лише окремі фрагменти.

Моє дитинство у мене асоціюється лише з плачем та провиною. Почну з того, що тата свого я не знав. Мати постійно відмовлялася говорити на цю тему, тому я навіть не міг сказати, живий він чи мертвий. Мати моя була черствою жінкою,  яка терпіти не могла будь-які прояви емоцій. Мені заборонялося плакати або сміятися у її присутності. Вигляд обличчя мав залишатися безпристрасним. Чи могла дотримуватися цього правила мала дитина, що тільки пізнавала цей світ? Звісно, що ні.

Відповідно я отримував покарання. Вона закривала мене у кімнаті й не дозволяла виходити, поки я не припиню демонструвати свої емоції. Таким чином я навчився жити з одним і тим же виразом обличчя.

Через мою незмінну міміку я не мав друзів. Однокласники вважали мене диваком, хлопці кепкували, а дівчата старалися триматися якомога далі. Єдиною доброю людиною, що проявляла до мене хоч якусь доброту була моя перша вчителька. Олена Сергіївна знала про моє важке дитинство та сувору мати. Частенько вона залишала мене після уроків, щоб допомогти з уроками та пригостити чимось смачненьким. Зазвичай це було печиво, її власна випічка. Я ніколи не куштував нічого смачнішого. Мені хотілося з’їсти весь пакет, але я стримувався, щоб не здатися не вихованим.

Якось на вихідних ми пішли з мамою за продуктами. На полиці я помітив печиво, схоже на те, що пекла Олена Сергіївна. Вперше в житті я наважився попросити у матері мені щось купити.

Мама кинула на мене докірливий погляд і пробурмотіла:

-Який же ти противний! Ненавиджу!

Вона залишила мене біля полиці з тим самим печивом, і наказала чекати, а потім розвернулася і пішла геть. Не можу сказати кільки часу я витріщався на ту випічку, коли до мене звернувся охоронець, щоб перевірити, чи я не загубився.

Моєї мами так і не знайшли. Натомість я продиктував номер телефону своєї вчительки. Олена Сергіївна примчала через кілька хвилин, обіймала та заспокоювала. Вона обіцяла забрати мене до себе, але доведеться трішки потерпіти й зачекати у незвичному місці. Я готовий був чекати скільки потрібно, але все ж таки сподівався, що мати повернеться.

Попри обставини, що склалися, перебуваючи в дитячому будинку, я все ще відчував проблиск тепла в своєму серці. Я тримався за віру в те, що мої нові батьки незабаром приїдуть за мною і подарують мені люблячу сім’ю. Крім того, я відчайдушно хотів побачити свою рідну матір.

Через місяць мене усиновила сім’я Олени Сергіївни. Вони з чоловіком уже мали сина. Він прийняв мене за рідного брата, захищав та навчав. Я безмежно його полюбив. Попри те, що тепер я мав люблячу родину, був доглянутим та нагодованим, серце не полишало надії знайти маму. У нашій старій квартирі її не було. Сусіди говорили, що давно її не бачили. Я ходив туди добрих пів року, але так і не знайшов жінки, що мене народила.

Вона повернулася у моє життя, коли я уже навчався в університеті. Я дуже добре пам’ятаю нашу розмову. Вона приїхала не для того, щоб просити вибачення, натомість хотіла аби я підписав відмову від своєї частки на квартиру. Вона звинувачувала мене в тому, що сталося, намагаючись виправдати себе.

Ця чужа для мене жінка натякнула, що могла б залишити мене рости в бідності, але таким чином у нас обох з’явився шанс будувати своє життя самостійно. Вона очікувала вдячності й вимагала аби я підписав її кляті папірці.

Мені не потрібно було від неї нічого. Вона називалася моєю мамою лише тому, що колись дала мені життя. На цьому її заслуги матері закінчилися.  Я був готовий відпустити її, викреслити зі своєї історії. Підписавши все, що вона хотіла, ми розійшлися.

Сьогодні я відчуваю до неї вдячність за те, що дала мені можливість вирости гідною людиною, беручи приклад з гідних батьків.

Оцініть статтю
Дюшес
Вона залишила мене біля полиці з тим самим печивом, і наказала чекати, а потім розвернулася і пішла геть. Не можу сказати кільки часу я витріщався на ту випічку, коли до мене звернувся охоронець, щоб перевірити, чи я не загубився
Дюшес
Privacy Overview

This website uses cookies so that we can provide you with the best user experience possible. Cookie information is stored in your browser and performs functions such as recognising you when you return to our website and helping our team to understand which sections of the website you find most interesting and useful.