— У них же немає дітей
— Навіщо вони їм? Адже Оля їх “на дух” не переносить, — розповідає Люба — Як я спостерігала, то вона взагалі ніякої цікавості не проявляла до мого сина. Можна, навіть сказати, що він її дратував, хоча вона це приховувала. Як тільки стукнуло сорок два роки, то з якогось дива захотіла собі дитину, тільки уяви собі. Пішла на обстеження, з’ясувалося, потрібно робити штучне запліднення. І десь рік тому у них була перша спроба, проте невдала. Та залишилися ембріони.
Олю та Любу об’єднують їхні чоловіки, вони рідні брати один одному. Тому виходить, що вони родина. Та це не означає, що вони товаришують. Жінки надто різні, їм важко порозумітися одній з одною. Старші — Оля та Дмитро, вже самостійні та самодостатні, а от менші — Люба та Сергій, ще досі сидять “на шиї” у батьків.
Менший син навчався на платній формі навчання, тому батьки нічим не могли допомогти старшому синові з іпотекою, попри те, що обіцяли. А ще Сергію мама з татом влаштували грандіозне весілля та запросили жити до себе на квартиру його з дружиною.
До цього часу Сергій, Люба та їхня п’ятирічна дочка живуть там. Батьки віднедавна пішли на пенсію, допомагають дітям усім чим зможуть і матеріально, і внучку виховують, доглядають. Тому дитину не було потреби віддавати в дитячий садочок.
Дмитро та Оля дітей ще досі не мають. Спочатку створення їхньої сім’ї самі не хотіли, потрібно було виплатити іпотеку за квартиру, а потім ніяк не виходили, вже й до лікарів бігали, а толку ніякого. І ось рік тому дізналися, що в них, так званий, чоловічий фактор і без втручання сучасних технологій, результату не досягнути.
– І от в них була перша спроба, яка була зроблена по квоті. Наступний раз вже буде платний — розповідає Люба — Перша спроба не принесла ніякого результату, щось нове пробувати, нема на це часу, адже їй вже не далеко до тридцяти. Казала Оля, що гроші для них не проблема, це я сама чула, як вона свекрусі розповідала. Та в принципі це не секрет. Живуть собі в достатку, за кожною копійкою не женуться, на відміну від нас. Вони двоє мають перспективні роботи, дітей нема, щоб на них гроші тратити. У нас раптово виникли серйозні проблеми з Іринкою.
– Це про доньку?
– Так! З чоловіком прийняли рішення, що будемо віддавати доньку в дитячий садок за рік до школи. Щоб дитина побула серед однолітків, звикала до колективу. Потрібно було принести медичну довідку про здоров’я дитини. От ми пішли її робити. Як з’ясувалося, в Іринки серйозні проблеми із серцем. Нам на місці відразу запропонували зробити операцію. Я вирішила не спішити з рішенням і почала ходити до інших лікарів. Всі вони одноголосно сказали, що негайно потрібна операція. Чим скоріше, тим краще. Ми могли чекати на квоту, але у нас не було часу. Потрібно було терміново шукати гроші.
Люба та Сергій ані копійки не мали на цю операцію. Батьки-пенсіонери теж не мали, що дати. Свекор вирішив продати своє старе авто. Знайшовся покупець, продали її за малі гроші. До повної суми було ще далеко, віднайшли усі можливі гроші, проте їх було замало.
Сім’я попросила грошей у батьків Люби. Та її батьку недавно зробили операцію, тому теж не було грошей в будинку. Трохи коштів зібрали колеги Сергія на роботі. Люди давали стільки, скільки могли: хтось дав триста гривень, хтось — тисячу, по-різному. Але кожна гривня була на вагу золота.
От зібрали уже половину суми. Все ще багато не вистачало. Свекор вирішив взяти кредит, хоча навіть не знав, як буде його віддавати. Проте банк вимагав поручика. Нічого не вийшло. Остання надія була на Олю та Діму, начебто багаті родичі. Батьки, ледь не на колінах, благали сина, аби той дав гроші братові на операцію доньки.
– Я знаю, що в них були гроші, принаймні на ЕКО — точно, — Як на мене, це той самий випадок, коли ми потребували їхньої допомоги. Така ситуація, могли б ввійти в наше положення і відкласти своє штучне запліднення! Стільки часу переносили, могли б ще на рік почекати, нічого б з ними не трапилося!
До речі, ми до цього ні разу в них грошей не просили та не займали. Скільки б ми не говорили, а вони навіть слухати не хотіли! Сказали, нібито у них нема лишніх грошей, що це їхній останній шанс стати батьками. А і ще вони сказали, що обирають свого майбутнього малюка, а не нашу дитину, яку вони бачать раз на рік.
Свекруха тоді почала вмовляти Діму, аби той став батьковим поручиком, який хоче взяти кредит у банку на лікування внучки. Та чоловік Ольги відмовився, тому що прийдеться виплачувати цей кредит батькам-пенсіонерам, як вони його будуть гасити, через це виникне багато проблем.
– На кінець вони сказали, що якщо ця спроба вийде вдалою, то дадуть нам триста тисяч, це майже та сума, якої нам так не вистачає! – розповідає Люба — Ясна річ, що це не просто так, а в борг і під розписку. Але не раніше трьох місяців. У нас була така ситуація, коли кожний день був важливим. І стільки часу ми не могли чекати.
У висновку на допомогу прийшли геть чужі люди. Хороша подруга Люби мала знайому, яка працювала у благодійному фонді. Так знайшлися гроші на операцію. У скорому часу дівчинку прооперували. Іринка жива та здорова. Правда, вся сім’я ще досі шокована від цих подій.
На сьогоднішній час, з Олею та Дімою не спілкуються ані батьки, ані менший брат із дружиною.
На вашу думку, “старші” неправильно вчинили у даній ситуації? Адже мова йде про життя маленької дівчини, яке вони могли допомогти врятувати, при цьому маючи гроші, але не стали цього робити!
Чи все-таки Діма та його дружина мають право на вибір та не були зобов’язані віддавати гроші, які накопичували на ЕКО, останній шанс стати батьками.
Як вважаєте ви?
