“Багатим потрібно вміти народитися” – так мені постійно в дитинстві казали батьки, як я в них запитувала чому ж у мене нема тієї чи іншої речі. І так ця фраза ходить за мною слідом все життя.
Хоч як я не старалася, як не билася об лід, як риба – багатою мені стати так і не вдалося. Хоча я все життя важко працюю не покладаючи рук. Та ледве виходжу в плюс.
Мій чоловік також важко працює все життя. Та удача не хоче з нами товаришувати. То ж ми і без неї стягуємо кінці з кінцями.
Зовсім недавно наш син заявив нам, що одружується. А ще за декілька днів привів на знайомство свою наречену – Василину. Вона мені одразу ж не сподобалася, як і моєму чоловіку. Та ми своєї думки сину не казали. Це його життя і його вибір, не нам з нею жити. Та й якщо наш Андрій її любить – то нам точно не варто вмішуватися.
Василина була з багатої родини. Її батьки і батьки її батьків – професура. В них таке покоління чи то династія, навіть не знаю. І по ній було видно, що вона не в захваті від нашого дому. Скромно і зовсім не шикарно.
Коли син робив Василині пропозицію – запросив нас з собою до її батьків вгості. Андрію захотілося зізнатися в коханні і подарувати каблучку коханій в присутності батьків.
У будинку батьків Васили було важко дихати. Все таке дороге та розкішне, що куди нам біднякам до них. Та й взагалі ми боялися лишній раз поворухнутися, щоб щось не зламати чи не вимастити. У них білосніжне все – ремонт, меблі. Аж сліпить очі.
Та й батьки Василини настільки зарозумілі люди, що таких потрібно ще пошукати. Вони на нас споглядали з якимось презирством. Наче якась нечисть на їхній поріг ступила. Нам було неприємно і образливо, та заради сина ми терпіли.
На весілля ми йшли теж з чоловіком не охоче. Та презент молодим у нас був гарний. Ми дуже хвилювалися, щоб не впасти обличчям в болото. Та й взагалі, щоб нашого сина в цій родині не сприймали, як бідосю.
Тому ми з чоловіком зібрали всі свої запаси, продали наші батьківські будинки і золоті прикраси, які були вдомі і отримали гроші. За ці гроші ми купили квартиру в новобудові. Андрій ж мав кудись привести дружину після весілля.
Та й нам вперше в житті пощастило. Якась родина терміново продавала квартиру, бо виїжали на постійне місце проживання до іншої країни. Вартість цієї квартири була справді на половину нижча, ніж мала б бути.
Ми з чоловіком навіть не повірили. Були думки, що нас обхитрять і ми залишимося без наших грошей. Тому ми найняли юриста. Так, це додаткові витрати, але серце спокійне.
Коли нам сказав юрист, що нема тут ніякого закритого сенсу – ми оформили документи, передали гроші і отримали ключі. Та й дуже раділи. Квартира у новому будинку, з ремонтом дорогими і красивими меблями. Там було все необхідне для життя.
Ми поприбирали там, зробили ідеальну чистоту і раділи.
На самій церемонії весілля мій чоловік говорив тост і сказав:
– Любі наші діти! Життя складне і непередбачуване. Не завжди виходить так, як ми цього хочемо, але основне триматися разом.
Він не встиг договорити до кінця, як всі почали дивитися на тата Василини. Він ніс величезний букет донці. Погань, що тут скажеш. Міг зачекати кілька хвилин. Ми розізлилися.
Мій чоловік взяв мене за руку, ми підійшли до весільного столу і поклали ключі від квартири. Побажали молодим кохання і пішли.
