У ті часи, коли всім на першому місці були вартість речей та нашивки відомих брендів, ми, бувало, забували про сутність людяності. Оповім вам історію, яку досі переповідають на околицях давнього Львова.
Це трапилося на закритому благодійному зібранні в головній залі одного з найкоштовніших готелів міста. Яскраві вогні відбивалися в кришталевих люстрах, а присутні, забарвлені у всі барви вечірньої моди, неголосно гомоніли поміж собою. Катерина, в розкішній золотавій сукні, стояла поруч із Дмитром, що смакував дорогим закарпатським вином. Вони жваво обговорювали людей довкола.
Веселий сміх раптом обірвався, коли до зали зайшла молода дівчина на імя Соломія. Вона була в простому, але чистому і вже не новому бежевому пальті, а на ногах скромні туфлі без жодної оздоби.
Катерина зневажливо зиркнула на Соломію, не приховуючи своєї глузливої усмішки. Дмитро, нахилившись до неї, тихо проказав, проте так, щоби всі почули:
«Хіба прибиральниці сьогодні забули, де службовий вхід?»
Катерина ще ближче підійшла і насмішливо додала:
«Дівчино, гарячий борщ роздають десь за три вулиці звідси. Не затьмарюй мені свято своєю присутністю.»
Соломія не відступилася і, не відводячи погляду, спокійно дивилася просто в очі Катерині. У цій мовчазності було більше гідності, ніж у всіх діамантах того вечора.
І тоді до них підійшов сивочолий чоловік у дорогому львівському костюмі пан Кравець, керівник благодійного фонду. Він оминув Катерину з Дмитром, які вже поспішали з привітаннями. Зупинившись перед Соломією, він низько вклонився:
«Пані Соловей! Перепрошуємо за незручності, приватний літак прибув раніше очікуваного. Угода на купівлю холдингу лежить готова чекає вашого підпису.»
Вся зала ніби завмерла, а обличчя Катерини витягнулося від несподіванки. У неї, здається, тримався подих келих з дорогим вином вислизнув і з дзвоном гепнувся об мармурову підлогу.
Кінець цієї історії
Соломія спокійно взяла ручку, яку подав асистент, і, не знімаючи свого старого пальта, впевнено підписала документи.
Обернувшись до блідої Катерини, вона тихо, проте холодно сказала:
«До речі, Катерино, це вже не ваша вечірка. Я щойно викупила цю будівлю та компанію вашого чоловіка. Ваш смак вже не підходить до мого нового проекту. Охорона, проведіть гостей.»
Дмитро з Катериною так і застигли на місці, поки охоронці коректно, але рішуче їх виводили із зали.
Мораль проста: ніколи не оцінюй людину за одягом. Під старим пальтом може ховатися той, хто завтра вирішуватиме твою долю.
А ви колись стикалися з гордовитістю чи чужим зверхнім ставленням? Діліться своїми спогадами може, саме ваша історія зворушить когось до добра.
