Сталось це три роки тому. Наближалось Різдво. Ми з дружиною знову мали приймати в себе вдома гостей. Всі її родичі мали прийти, що провести святу вечерю разом.
І, якщо чесно, мене обурює той факт, що вже декілька років поспіль ми з дружиною маємо за свої гроші та своєю працею при мати гостей, які безцеремонно заявляють, що будуть святкувати Різдво в нас. Вони навіть не питають, чи ми не проти. Просто ставлять перед фактом.
Цього разу я сказав Любі, моїй коханій, що хочу вже нарешті відпочити від цих приготувань. Тай втомився я бачити, як дружина хвилюється та як бджілка доводить квартиру до ідеального стану, скільки б я не зупиняв її. Бо ж родичі потім будуть її обговорювати та поливати брудом.
Я обдзвонив всіх, хто мав прийти на святкування і, в такій ж манері, що й вони, сказав, що вони мають приготувати страви також, якщо хочуть святкувати в нас. Або ж приносити за ті страви гроші. Бо як так? Стільки років безкоштовно проїдати продукти, хоча вас навіть не запрошували.
Більше того, вони всі залишались ночувати в нас, що дуже напружувало. Ні помитись спокійно, ні в туалет сходити, ні поговорити з дружиною. Всім стає щось треба і мало не до першої ночі наша спальня – це довідкове бюро. А бувало, що комусь із родичів вночі чаю захотілось і треба і вони будили мене, або Любу, щоб заварили чаю. Самі не можуть. Руки певно відпали б.
Я не розумів, як взагалі на таке нахабності вистачає. Ти в гостях, до яких напросився, нічого не приніс на стіл, ще й залишився з ночівлею, приносячи багато дискомфорту господарям будинку і тепер будиш їх посеред ночі, щоб ті тобі чаю заварили? Я б такого ніколи не зробив. Це верх невихованості!
Ми домовились хто і що буде готувати та стали очікувати настання Різдва.
Десь святвечора. Ми з Любою вже все приготували, що мали приготувати, та засервірували стіл. Дружина, коли підходив час вечері, пішла причепуритись. Я також вдягнувся святково та чекав гостей.
І тут почалося. Дзвінок за дзвінком з розповідями про те, що ніхто нічого готувати не став, адже в гості приходять, не щоб баняки носити, а щоб на все готове прийти та відпочити. А так вони вже краще вдома залишаться. Навіть теща з тестем не захотіли прийти, бо не хотіли гроші витрачати і готувати.
От і відсіялись «хороші» родичі. Але двоє людей таки прийшли – це тітка Люби зі своїм чоловіком. Вони принесли каструлю пісних голубців та вареники з картоплею. Але коли вони побачили святковий стіл, то обурливо запитали:
– А ми щось не зрозуміли, де дванадцять страв?!
– Ну так ми домовились зі всіма родичами, що всі готують. Але ніхто не став витрачатись, звикнувши, що за все платимо ми. Я з Любою приготували те, що мали приготувати.
Після цього тітка Люби пробула в нас майже годину, а потім поспіхом зібралась та вони з чоловіком пішли. Добре, що хоч сказали залишити голубці з варениками собі.
Це перше Різдво, на яке ми з дружиною побули лише разом. Перше Різдво, коли в нашому домі не було повно гостей з ночівлею та ніхто не хропів так, що вікна тремтіли.
Чи шкодую я про вчинене? Аж ніяк. Люба ще переживала, але я її всіляко заспокоював. Тепер в нас на Різдво ніхто не збирається. А на наступне свято навіть не знаємо, чи будемо щось святкувати взагалі…
