Кажуть, що під Новий рік трапляються дива. Але я давно вже в них не вірила.
Після того, що трапилося з батьком, моя віра в чудо зникла. Тоді теж був передноворічний час, як і сьогодні. Але тоді ми були в передчутті чогось радісного та бентежно рахували години до бою курантів. Батько вийшов до магазину та не повернувся. Слизька дорога, неуважність водія і все – батька з нами більше немає. Ось так є людина, раз – і немає її більше. До мами зателефонували з лікарні, розповіли про прикру подію, що вони робили все можливе. Мама аж присіла, а потім почала плакати. Я не розуміла що коїться, але мені теж стало сумно.
А далі все як в тумані, на нашому порозі з’явилися заплакані дідусь та бабуся, вони забрали мене до себе на деякий час, ми увесь час дивилися мультики та розмовляли про їх дійових персонажів. Бабуся час від часу плакала та гладила мене по голові зі словами: “Що ж тепер буде, що буде…”
А потім я прийшла до батька на могилу. На фото був батько, він посміхався.
Ми з мамою почали вчитися жити без нього, я ходила до школи, але мама дуже змінилася з того часу. До нас почали приходити якісь гамірні жінки, вони довго сиділи на кухні, їли щось та пили. Коли я приходила на кухню, бо зголодніла, мама гримала на мене та наказувала зачинитися у своїй кімнаті. Я не розуміла що сталося з мамою та просто плакала аж поки не засинала. Зранку мама була дуже втомлена, не давала мені сніданок та казала, щоб я якомога швидше збиралася до школи та йшла з її очей. На уроках я була дуже слабка через недоїдання та чекала того моменту, коли ж ми нарешті підемо в їдальню. Я часто непритомніла на уроках, маму викликали до школи та це ще більше її гнівило.
Нарешті настали зимові канікули, але вони мене зовсім не радували. Це означало, що я більшість свого часу бачитиму подруг мами та заважатиму їй відпочити. Я поглянула у вікно, на вулиці йшла сім’я, вони несли ялинку та цілий пакет мандаринів. Я вже й забула коли останнього разу ласувала цими екзотичними фруктами, напевно, ще коли батько був з нами.
На підлозі в кухні як завжди валялися порожні пляшки.
Раптом я почула стукіт у двері. Мама підвелася з дивана:
– Кого ще нечиста принесла…
Відчинивши двері мама побачила бабусю з дідусем. Вони зайшли в нашу квартиру, їх дуже здивувало те, що вони побачили. Дідусь взяв в руку одну з порожніх пляшок та здивовано поглянув на маму.
– Ірино, це що таке? – запитав він у мами.
– Що-що, хіба ти сам не знаєш що це таке? – сказала мама та засміялася.
Дідусь відвів маму в іншу кімнату та вони про щось довго розмовляли. А бабуся запитала мене чи я не голодна. Я сказала, що голодна. Тоді вона дістала з сумки мої улюблені пиріжки, ми зробили чаю та я нарешті щось поїла.
До нас повернулися дідусь з мамою та сказали, щоб я збиралася, Новий рік я зустрічатиму з ними, а мама потім до нас приєднається. Я дуже зраділа від цього та побігла у свою кімнату.
Раптом в наші двері знову постукали. Це прийшли мамині подруги по пляшці. Мама відчинила та сказала, що вона вже зав’язала та щоб вони більше не приходили.
Ми приїхали до бабусі та дідуся. В кімнаті вже стояла ялинка, вона була така гарна, як у казці. На вікнах були намальовані штучним снігом сніжинки, за вікном стояла красива зимова днина. Я відчула себе дуже щасливою. Бабуся покликала мене на кухню, щоб я допомогла їй прикрасити торт. Я з великим задоволенням це зробила. Ми накрили стіл та стали чекати опівночі.
Потім прийшла мама та принесла подарунки. Вона була красива та спокійна, я давно вже її такою не бачила. Нарешті все у нас тепер буде добре. Новорічне диво існує.
