Ходи зі мною! У мене саме двір без собаки. Будеш гарним сторожем не скривджу! Сів на велосипед і рушив до хати. По дорозі дід Іван озирався раз-по-раз Але ніхто за ним не йшов.
Вона була «нелюдимою» собакою Так, як бувають «нелюдимі» люди Вона була такою самою
Колись, багато років тому, дід Іван, пішовши у ліс за ліщиною, знайшов цуценя. Лише Господу відомо, як воно опинилося в такій нетрях.
Воно просто йшло серед дерев, навіть без повідка Маленьке, мокре після дощу Дід Іван нахмурився і підійшов ближче.
Незграбне, не надто вродливе Але все ж На нього подивилися карі очі Не цуценячі Очі мудрої звірини Дід задумався.
Ходи зі мною! У мене саме двір без собаки. Будеш гарним сторожем не скривджу!
Сів на велосипед і поїхав додому. Дорогою озирався не раз Але ніхто не біг слідом. Незабаром він і забув про ту лісову зустріч.
Заходився по господарству. А воно було не малим: три свині, кобила Зірка з жеребенком, корова Ряба, кілька курей, гуси з гусятами та кіт Барсік
Дід Іван скрутив цигарку Не любив він ці магазинні. Відчинив калітку, зібрався присісти на лавці, аж тут аж похолов
На нього знову дивилися ті самі карі очі Пилили поглядом Так, що він і рушити не міг.
Ну що, йдемо у двір? Після довгої паузи цуценя відступило й зникло в темряві.
Так минуло кілька днів Щовечора ті очі стежили за ним, ніби визначали, чи вартий він довіри
І от одного разу, коли дід сидів на лавці з цигаркою, вона підійшла Обнюхала його й лігла біля ніг.
Дід Іван не був лагідним чоловіком, до худоби ставився практично І скільки її пройшло через його руки не злічити
Собака для охорони, кіт мишей ловить А скільки вже псів померло за його віку хто зна От і тепер будка стояла пусткою.
На початку літа Бурку скосив кліщ Ветеринар лише розвів руками. Та й ніхто особливо не сумував. Дід людина сувора, не схильна до сліз
А його жінка, Ганна, була ще жорсткіша Характер як у коваля. Усе село памятає, як вона одного разу бика кулаком прибила, коли той розійшовся під час водопою
Дід затягнувся й глянув на цуценя, що лежало біля ніг. Карі очі пильно стежили за ним.
Ну що, звірюко, вирішила оселитися в мене? Слухай тоді Годуватиму двічі на день, чим Бог пошле Але кривдити не буду. Будка є, тепла. На ніч іноді відпускатиму на волю З тебе варта! Щоб ніхто чужо
