Кажуть, що молодших дітей батьки більше балують та люблять. На своєму досвіді хочу розповісти, що це неправда. Я народилася другою донькою в родині. Усе своє дитинство я тільки й чула: «Глянь, як робить Наталя, вона молодець!», «У тебе не виходить? А у Наташки все виходило з першого разу!», «І в кого ти така вдалася, он Ната не дитина, а золото!» Словом, біля моєї старшої сестри батьки трусилися, як біля розбитого яйця. Я ж жила сама по собі.
Різниця між нами була невелика всього лишень два роки. Попри практично однаковий вік, ми з сестрою не змогли знайти спільної мови. Вона любила бути у центрі уваги, я ж навпаки – така собі сіра мишка. Великі надії батьки покладали на старшу доньку, тому записували її у все можливі гуртки та оплачували репетиторів. Я навчалася самостійно. Дарія Іллівна, моя вчителька літератури, виявила у мене здібності до написання творів. Саме завдяки їй я згодом змогла вступити на філологічний факультет.
Випускний у Наталі був наче у принцеси. Батьки купили їй нову дорогу сукню, записали на зачіску, оплатили манікюр. Я на свято пішла у старій сукні сестри, бо грошей на нову не вистачило. Коли ж дійшла черга до мого випускного – вони навіть не захотіли заплатити за мене у кафе. Я не ображалася. Мені повідомили, що я вступила на державну форму, тож нарешті я могла вибратися з дому, де все присвячувалося Наталі.
На четвертому курсі сестру відрахували, бо вона завалила сесію. Батьки декілька місяців її заспокоювали та купили, для утіхи, новеньке авто. Я ж в цей час жила у гуртожитку, бо грошей на орендовану квартиру мені ніхто не збирався давати. Закінчивши навчання, мені дали відмінні рекомендації. Без проблем я влаштувалася у редакцію, де мала власну колонку історій про життя. На роботі я познайомилася з Назаром, ми почали зустрічатися, а через пів року одружилися.
Три роки мене не було вдома. Вперше за цей час я їхала в гості, щоб познайомити рідних зі своїм чоловіком. Зустріли нас радісно, я вже було подумала, що на старість років вони згадали, що у них дві дочки. Але ж ні, мама при мені ж почала сватати Наталю до мого Назара. Моєму терпінню настав кінець. Того ж вечора я вперше за все своє життя розповіла, що на серці накипіло й покинула їх дім.
Після того випадку мама декілька разів намагалася поговорити зі мною, але я не відповідала. Як мати таких родичів, то вже краще без них.
