Зараз у мене двоє дітей, але вони не знають своєї бабусі, тобто моєї мами.
Моя мама завжди була черствою людиною. Я знала, що якщо у мене трапиться якась неприємність в житті, то за підтримкою до неї краще не йти, бо мама зробить ще гірше своїми в’їдливими коментарями. У всіх неприємностях, що відбувалися зі мною, вона завжди звинувачувала мене.
Коли я чекала на свою першу дитину, вона була присутня на пологах. Сталося так, що дитина народилася неживою. Я почала плакати, а мама замість того, щоб заспокоїти чи пожаліти мене сказала просто: “Не плач”. Я переживала своє горе наодинці, мій чоловік був надто слабким, щоб мене втішити, він плакався своїй мамі, яка, на відміну від моєї, володіла почуттям емпатії.
Через рік у мене народилася дитина та вона стала моїм острівцем спокою. Коли я вийшла з декрету, ми обоє з чоловіком отримували зарплату середнього розміру. Коли я завагітніла вдруге, мама в прямому сенсі цього слова взялася за голову. Вона казала, що ця дитина зараз дуже недоречна. У мене склалося враження, що вона не рада тому, що стане бабусею. Дуже шкода було, що ця дитина ще не встигла народитися, а вже заважає комусь в цьому світі. Зважаючи на свій попередній гіркий досвід, мені було дуже образливо через таку реакцію.
Народилася донечка. Моя мама не показала особливої радості. Я не зважала. Діти це щастя, а не покарання. Так, вони забирають багато часу, грошей, сил, але вони не просилися на цей світ, я сама хотіла цю дитину. Зрозумівши, що на підтримку своєї мами я не можу розраховувати, я стала надіятися лише на себе.
Через деякий час сталося так, що ми з чоловіком розлучилися та мама знову прийшла до мене, щоб висловити критику в мій бік. Тепер вона хвилювалася з приводу того, що про неї скажуть люди та як я сама впораюся з двома дітьми. Крім нарікань в мою адресу він мами не було ніякої суттєвої допомоги.
Тоді я ще вірила в людей та надіялася, що глибоко в душі вона бажає мені щастя. Вперше за два роки я попросила посидіти її з дітьми для того, щоб я зустрілася з друзями, ми збиралися в кіно. Мама неохоче погодилась та я подумала, що все буде добре. Молодша донька не звикла до неї та увесь час капризувала. Не встигли ми з друзями зайти до кінозалу, як до мене подзвонила мама з черговою порцією нарікань. Вона називала мене поганою мамою, в якої в думках лише одні гульки та стала вимагати, щоб я негайно повернулася додому для виконання своїх материнських обов’язків.
Мені нічого не залишалося як зробити так, як вона сказала. Не через її слова, а через те, що мені стало образливо за своїх дітей. Рідна бабуся не має бажання проводити з ними час.
Повернувшись додому, я сказала мамі, що передчувала, що так буде та що попросити її про допомогу було поганою ідеєю. Краще б я покликала няню.
Відтоді я більше не звертаюся до мами за допомогою. Та, хоча вона живе від мене в п’яти хвилинах ходьби, моїх дітей вона не бачить. Навіть не виявляє бажання покликати їх у гості.
Спочатку я переймалася через це, а потім уявила, що вона живе дуже далеко та тому не може мені допомогти. Це спрацювало. Я знаю, що діти не завжди будуть маленькими та вони точно заслуговують на те, щоб їх любили.
