Моєму чоловікові вирізали апендицит. Я відправилася в лікарню, щоб його провідати. Коли зайшла в палату, коханого не було. На сусідньому ліжку лежав старенький дідусь й зажурено дивився у вікно. Він навіть не повернувся в мою сторону. Я присіла на ліжко й стала чекати чоловіка.
Через хвилин десять до палати зайшла бабуся років 85. В її руках була торбинка з гостинцями й великий букет троянд. Аромат квітів заповнив всю палату. Коли бабця привіталася зі мною, дідусь вперше за весь час, повернувся в нашу сторону. Бабуся підійшла до нього й ніжно поцілувала в лобик, хворий посміхнувся й взяв кохану за руку.
–У саду розквітли твої улюблені троянди – сказала старенька й почала діставати гостинці. Там був вишневий пиріг і яблучний сік. – Все як ти любиш!
Дідусь подякував й решту часу вони сиділи мовчки, обійнявшись. Мені було приємно спостерігати за цією милою закоханою парою. Скільки часу минуло, а їхнє кохання з роками лице зміцнішало. Я тихенько вийшла з палати, щоб подружжя могло залишитися наодинці.
Я не могла збагнути, чому у наш час серед молодих пар практично неможливо знайти такого ніжного ставлення й вірного кохання. Хотіла б і я, на старість років, щоб і мій чоловік ставився до мене з таким же трепетом, як цей дідусь.
Вперше за все своє життя до мене дійсно дійшло значення вилову «молоді душею». Сподіваюся, що ця пара буде разом якомога довше.