Від народження у моєї донечки була вада здоров’я. Виносила я її добре. Жодних відхилень не було. Одної ночі у мене відійшли води. Костя відразу повіз мене до пологового.
А там все було надто довго і складно. Кесарів розтин теж робити було не зовсім безпечно. Ще декілька годин я лежала в муках. В донечки сталася сильна гіпоксія, а скоро ми дізналися, які страшні наслідки тих пологів – ДЦП в нашої крихітки.
Лікарі запропонували мені відмовитися від дитини. Нібито в цьому віці я зможу завагітніти і виносити здорового малюка.
Ці новини ранили моє серце. Відразу кинула погляд на чоловіка, та він мовчав. Увечері почула, як він схлипує у ванній кімнаті. А вранці Костя підійшов до мене і заявив: « Все ж таки потрібно дослухатися лікарів і залишити її в лікарні. Ми обов’язково заведемо повноцінну сім’ю, але пізніше. А цей тягар – велика відповідальність для нас».
Я помітила, що чоловік довго наважувався на це рішення.
Та Костянтин і не здогадувався, що я категорично не поділяю його думку. Не в моїх силах покинути рідну дитину.
Чоловік зітхнув і пішов, нічого не говорячи услід. Та мені пощастило, що була підтримка хоча б зі сторони моєї матусі. І ми разом забрали нашу Настусю додому.
Напевно, не важко здогадатися, яким тяжким було наше життя. Щодня я займалася з дівчинкою, консультувалася з десятками лікарів. Інколи надія з’являлася. А інколи сили покидали мене і здавалося, що віра моя нічим не виправдана. Від розчарування я навіть телефонувала Кості і просила про допомогу. Та він вперто ігнорував всі мої звернення.
Одного разу я набрала ванну теплої води, сіла туди, взяла до рук лезо і хотіла покінчити з цим усім. Та як тільки лезо наблизилося до тіла на декілька міліметрів, Настуся закричала голосно і пронизливо.
В момент я ніби отямилася. Сама не очікувала від себе такої слабкості. Пішла взяла донечку на руки, поцілувала і для себе вирішила, що такого більше не повториться.
Хрещена матір Насті, моя подруга, знайшла роботу в Америці і переїхала туди. Швидко вдалося їй налагодити там життя. Тож і нам вона запропонувала переїхати туди.
Там ми невдовзі розпочали лікування. Мама няньчила внучку, а я працювала.
За досить короткий час я зустріла чоловіка, що став мені небайдужим. Він почав приходити до нас у гості, часто балував мою дочку приємними подарунками. Як виявилося, Андрій раніше був одружений, але в шлюбі вони з дружиною не могли мати дітей. Вона почала звинувачувати у цьому чоловіка і скоро їхні стосунки вичерпали себе.
Андрій щиро полюбив мою Анастасію, як і мене. Тож скоро ми одружилися.
Він працював на престижній роботі, а я залишалася вдома. Життя засвітило новими барвами. Особливо було приємно, коли чоловік називав мою донечку «нашою».
Багато сил і грошей ми витратили на лікування доні. Зараз Насті 20 і вона гарна, здорова дівчинка. Зилишилися тільки покульгування на одну ногу. В шлюбі ми народили ще троє діток.
Ми по-справжньому щаслива велика родина. А все завдяки тому, що подолали бажання опустити руки в нелегкий момент.
