Саша знову повернувся додому пізно та ще й на підпитку. Він все ніяк не міг зняти взуття, тому здійняв такий шум, що я одразу прокинулася. Побігла на коридор, почала його лаяти та просити не шуміти, бо діти прокинуться.
Він ледь міг стояти на ногах, щось намагався мені говорити, але слова сплутувалися між собою. Я нічого не розуміла. Добре, хоч вдалося одразу вкласти його на диван. Через кілька хвилин Сашко хропів, а я повернулася до спальної кімнати.
Сон як рукою зняло. Дивилася в стелю й думала скільки ще років доведеться терпіти таке життя. Якщо подумати, то наші стосунки ніколи не приносили мені щастя. Я й заміж вийшла лише через незаплановану вагітність. Думала, що дитина та сім’я змусять Сашка стати серйозним та взяти на себе відповідальність. Натомість усе трималося на мені.
Я й у декрет не пішла, бо змушена була працювати, щоб забезпечувати дитину. Тих грошей, які виділяв чоловік зі своєї зарплатні не вистачало ні на що. Як на зло, він ще й почав пити. Кожного дня після роботи додому повертається через бар. Скільки разів він обіцяв взятися за розум й кожного разу це все пусті балачки.
Вранці я прокинулася сповнена рішучості нарешті подати на розлучення. Сашко тихо сидів за столом та чекав, коли йому подадуть сніданок. Ніяких тобі виправдань та вибачень.
-Нарешті! Ти що не знаєш о котрій я виходжу на роботу. Через тебе й так спізнююся. Чого не розбудила? І взагалі де мій сніданок? – горлав він як навіжений.
Я ігнорувала усі ці примхи, спокійно зварила дитині манну кашу, яку Сашко не їсть, нагодувала Софійку та повела до дитячого садка. З чоловіком не розмовляла й не звертала на нього увагу. Ввечері зібрала речі Сашка й виставила за поріг. Добре, що вдалося напередодні замінити вхідних замок, тож потрапити у квартиру він не зможе.
Звісно, явився господар як і завжди після десятої вечора такий як треба. Коли не зміг відкрити квартиру своїм ключем, почав тарабанити у двері. Я не відчиняла, сусіди викликали поліцію. Коли мене запитали про Сашка, спокійно пояснила, що він колишній й з нами більше не живе. «От приходить, влаштовує тут дебоші. Було б добре, якби ви провели з ним профілактичну роботу» – попросила у поліціянта. У Сашка аж щелепа відвисла. Дякувати богу, його затримали.
Розлучення було довгим та болісним. Сашко подав позов до суду з вимогою про сумісну опіку над Софійкою. Усе це аби насолити мені, йому до дитини абсолютно байдуже. Сказав, якщо я хочу позбутися від нього, то повинна уступити квартиру. Диву дивуюся як я могла народити дитину від такого егоїстичного покидька. Сподіваюся, що зовсім скоро це все закінчиться, наче поганий сон і ми з Софійкою нарешті будемо вільні.
