Все почалося після того, як я відмовився віддавати свою кімнату онуку. Невістка напала на мене з претензіями, мовляв, що я за дідусь такий, що не хочу догоджати онукові. Як на мене, це вони повинні мені догоджати, адже ось уже 10 років як живуть у моїй квартирі.
Ми з дружиною мали одного сина Григорія. З дитинства трусилися за ним, дозволяли багато зайвого. Через надмірну увагу та вседозволеність він виріс ледацюгою. Сам про себе подбати не може, тож не дивно, що від нас так і не з’їхав.
Коли одружився, свою Ларису привів у наш дім. Невістка спершу була тиха та приємна. В усьому дружині допомагала, не перечила, уважно слухала. З неї було важко зайве слово витягнути. Завжди привітна, готова до будь-якої роботи. Повертаємося ми з роботи, а у квартирі чисто, вимито, їжа на столі парує.
Так коли не стало матері Гриші, Лариса вирішила, що це її зірковий час. Сама проголосила себе господинею в домі й почала керувати на власний лад. Я був надто зайнятий оплакуванням коханої, щоб втручатися. Коли опам’ятався, було надто пізно. Діти мене перетворили на квартиранта та зайвий рот.
Якось я випадково підслухав їхню розмову.
-Ларисочко, та скільки тут залишилося. Ти ж сама бачиш, що тато старий, часто хворіє. Скільки йому залишилося? Нехай доживе віку у власному домі серед рідних стін.
-А я кажу, що його потрібно оформити у будинок для літніх людей. Він своїм виглядом нам дитину засмучує. Сидить постійно набундючений, усім незадоволений. Мені соромно друзів у гості запросити – стояла на своєму невістка.
-Ну не зможу я його туди запроторити. Він же мій тато – намагався захистити мене Гриша.
-Ну тоді можеш нас відвести до моєї матері й жити зі своїм любим татусем.
До чого вони домовилися я не знаю, бо попрямував у свою кімнату, на яку вже поклала око невістка. Цілу ніч не зміг стулити очей, в голову лізли не найкращі думки. І кого я тільки прихистив біля себе. Син теж молодець, його слово для дружини нічого не варте. У нас було зовсім по-іншому.
Вранці я прокинувся від гучної розмови. Лариса з кимось розмовляла. Схоже вона вже домовлялася про місце для мене у пансіонаті. Потрібно було діяти рішуче та нагадати родичам, що я ще живий й квартира належить мені. Поки всі були на роботі, а онук у школі, я зібрав їхні речі та залишив під дверима. Викликав майстра та змінив вхідний замок.
Коли вони повернулися з роботи, то у квартиру не змогли потрапити. Почали дзвонити у дзвінок, потім кричати:
-Батьку, що на тебе надійшло. Впусти нас всередину, у тебе там все гаразд?
-Так добре, мені ще ніколи не було – відмовив я, а потім додав. – Гришо, не хвилюйся про житло, твоя дружина уже забронювала місце у пансіонаті.
Вони зрозуміли, що я про все знаю. Сину стало соромно та незручно, а Лариса все ще намагалася врятувати ситуацію.
-Тату, ви все неправильно зрозуміли. Я хотіла домовитися для вас про місце у санаторії. Ви ж так давно ніде не відпочивали – від її солоденького тону у голові ставало нудотно.
-Можеш не старатися, доню, можливо я і старий, але точно не дурний. Вам немає про що турбуватися. Деякий час поживете на орендованій квартирі, а потім повернетеся. Гриша ж тобі казав, що я старий, часто хворію, тож недовго мені залишилося.
Вони ще довго кричали та навіть погрожували викликати до мене лікарів, бо я геть з глузду з’їхав. Я ж спокійно пішов на кухню заварювати чай. На мене чекає телевізор та улюблена телепередача. Сто років її не бачив.
