Моя дочка вступила до університету в місті Київ. Вона була дуже щаслива і з нетерпінням чекала на посвяту в першокурсники. Таке дійство відбувається у всіх університетах. Вона дуже хотіла аби я потрапив на її “посвяту”. Я почав збиратись так як мій маршрут був визначений. У місті Києві живуть наші родичі, яких я вирішив заодно відвідати. З пустими руками ясна річ я їхати не міг, тому віз багато подарунків, смаколиків та домашніх закруточок, а то що ж вони в такому великому місті нічого не тримають і не готуються до зими, як ми це робимо в селі.
Отож набрав я смаколиків і рушив у дорогу. Приїхав до свого дядька і його дружини. З порогу мене зустріли нормально допомогли з речами і запропонували чай.
З дороги я був такий голодний, що звичайно погодився на “перекус”, якщо це так можна було назвати. Все що мені запропонували це чай і шматочок звичайного хліба. Навіть не було нічого такого, що можна намастити.
Я звичайно ввійшов в їхнє положення. Люди були на роботі можливо і не встигли нічого купити на вечерю. А так як я з дороги був втомлений то одразу пішов відпочивати. Потрібно добре виспатись перед таким важливим днем моєї доньки.
Зранку я встав, вмився і вийшов до мого дядька на кухню. На столі чай з шматком хліба. Тут я задумався, адже можливо щось трапилось і не все так в них дбре… Я запропонував ті смаколики які привіз до чаю, на що отримав відповідь:”Ми завжди так сідаємо, твоє бажання… хочеш снідай чимось іншими…”. Я відмовився і сказав, що насправді спішу і вже навіть запізнююсь…
Я поснідав в центрі в кав’ярні поблизу університету і прокручував цю дивну та незрозумілу ситуацію…Посвята в дочки пройшла дуже гарно, і в неї і в мене багато вражень і позитивних емоцій. Я повернувся додому дядька, де мені знову на обід запропонували чай з шматком хліба… Я відмовився і сказав, що їхатиму вечірнім поїздом, хоча збирався ще затриматись на кілька днів, підтримати доньку та й родичів не бачив давно… Проте я зібрав речі і переїхав до готелю де нормально міг відпочити та поїсти…
Зустріч з родичами була вражаюча і відклалася в моїй пам’яті… Їхня поведінка досі залишилася загадкою для мене!
