Виряття від самотності
Оксана прокинулася пізно. Першою думкою було, що проспала. Діти прокинуться, а в неї сніданок не готовий. Та потім згадала — вони ж поїхали вчора, вона сама провожала їх на вокзал. Оксана встала й сумно побрела до ванни. Зазвичай зранку будувала плани на день: що зробити першим, а що можна відкласти. Сьогодні ж усі думки були про доньку й онука.
Вони ж сумують. Останній раз вони приїжджали на похорон батька й діда два з половиною роки тому. За цей час Дмитро так витягнувся, що майже догнав її на зріст. А якщо приїде ще через три роки? Вона й не впізнає його.
Коли б жили поруч, бачилися б частіше. Скільки разів Оксана кликала доньку назад. Розійшлася з чКоли б жили поруч, бачилися б частіше, а тепер лиш листи з чужих міст нагадували, що рідні серця все ж близькі.
