Коли не стало мого чоловіка я не могла залишатися у домі, де кожна річ нагадувала про нього. Нашій дочці на той час уже було 22 роки, Ніна навчалася. Тато забезпечував її фінансово, але після його кончини ми обох були загнуті в глухий кут. Я й сама звикла, що всі фінансові турботи на себе брав Микола з моєї зарплатні працівника бібліотеки не розженешся.
Оскільки проблему потрібно було розв’язувати терміново, нічого не залишалося, як їхати на заробітки. Дякувати богу я мала подругу, яка вже не один рік була заробітчанкою. Таня допомогла мені оформити візу, знайшла вакансію няньки у хорошій родині й через місяць я вже працювала в Італії.
Ніна перший час навіть сердилася, що я покинула її саму, але декілька грошових переказів і моя дочка щебетала, як пташка весною. До того ж я дозволила хлопцеві Ніни переїхати у наш будинок. Так мені спокійніше, що дочка під наглядом. Думала, що вони не настільки дурні аби натворити дурниць.
Минуло 5 місяців, коли Ніна зателефонувала сама не своя й зізналася, що чекає на дитину. Дочка просила повертатися додому, адже боялася, що сама не впорається із малям. Скажу по правді я навіть не вагалася. Перша дитина, перший онук чи онучка, звісно, Ніні потрібна моя підтримка.
Коли повернулася додому влаштувала дітям невеличку вечоринку лише для найближчих людей. Новоспечене подружжя залишилося жити зі мною, а я стала прислугою у власному домі. На мені готовка, прибирання, прання, походи з Ніною до лікаря. На зятя не скаржуся, той хоч гроші додому приносив, а дочка геть знахабніла. Кожного разу, коли я хотіла висловити все, що накипіло, Ніна скаржилася на погане самопочуття й моє материнське серце пробачало усі образи.
Після народження дитини до моїх обов’язків додалися послуги няні. Додайте до цього всього ще піклування про стареньку маму, яка проживала в селі, та її город й зрозумієте, що я до кінця вечора ледве ноги тягла за собою. Час минав, онучка підростала, а дочка навіть не збиралася забирати у мене частину обов’язків. До хорошого швидко звикаєш та й зять не скаржиться на наше сумісне проживання. А що? Він повертається з роботи у чистий будинок, йому подають смачну вечерю, вранці сорочка напоготові, і особисті справи я не втручаюся, то чого скаржитися на таку тещу.
Все б нічого, але коли я злягла, бо вже не могла терпіти біль у попереку, Ніна розкричалася, що мусить про все дбати самостійно, а їй не можна, бо вона переживає післяродову депресію. Вона так довго скиглила, що я вже не витримала. Зібрала речі, викликала таксі й попередила, що настав час дочці подорослішати. Я більше допомагати не буду. Сама поїхала у село до мами.
Можливе це і неправильно й не варто було покидати Ніну у такий період, коли донечка ще маленька, але вона ж мати й мусить сама дбати про дитину й до того не забувати про свої обов’язки дружини. Я не вічна, а якщо зараз не навчити, то далі буде пізно.
