Я дуже багато років проживаю закордоном. Маю найкращого у світі чоловіка та татуся. Його звати Віктор. Він дуже любить мене та наших двох прекрасних діточок. Все робить для нас.
А сама я родом з України з малесенького села. Хоча воно знаходилося й поруч з обласним центром, у людей все одно не було можливості жити нормально. Мої батьки не виключення. Вони намагалися забезпечити мене з сестрою, тому працювали дуже тяжко, особливо моя мама. Вона важко працювала в колгоспі з ранку до ночі, потім летіла додому, щоб видоїти корову та посапати город. Їли ми тільки те, що виростили батьки на городі: картоплю, огірки, помідори, ягоди та фрукти. Також нас дуже рятувала наша корова. Мама продавала її молоко, а за зароблені гроші купувала нам з сестрою одяг.
Завдяки тому, що наше село було поруч з обласним центром, я втупила в гарний університет на навчання. Там і познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Віктор навчався тут, але сам родом з Франції. А жив він у родичів по маминій лінії. Ми з ним почали зустрічатися, я його познайомила зі своїми батьками. Віктор їм дуже сподобався. Оскільки я прожила все своє життя в селі та знаю, яке життя там, то якомога скоріше хотіла переїхати жити в місто. А коли мені Віктор зробив пропозицію та запропонував переїхати жити до нього на батьківщину, я довго не думала, одразу погодилася та ми й переїхали жити Францію.
Там я познайомилася з його родиною. Крім батьків у Віктора ще є дуже класна сестра. Мені дуже приємно спілкуватися як з сестрою, так і з його батьками. Вони дуже приємні в спілкуванні та інтелігентні люди. У них не заведено говорити, що ти щось не так зробив. Ніколи не лізуть до нашої сім’ї та не повчають мене, як заведено це в Україні. Навпаки вважають, що ми — окрема сім’я, яка може вирішити сама всі свої питання та проблеми. Батьки Віктора також не виділяють когось зі своїх дітей. Ставляться однаково як до доньки, так і до сина. А моїх батьків уже дуже давно як немає на цьому світі. І я за ними насправді дуже сумую.
Але зараз я хочу більше розповісти про мою рідну сестру Оксану. Вона вирішила не переїжджати жити в місто, а залишилася в селі в батьківській хаті. Вийшла заміж за місцевого тракториста та зажили вони щасливо. Згодом у них на світ з’явилися троє прекрасних діточок.
Я давно не приїжджала в гості до сестри на свою батьківщину. Говорили ми з нею тільки через телефон. Вона мені розповідала, які вони щасливі та як гарно живуть з чоловіком. А тему грошей ми ніколи не піднімали. Якось це не гарно. Ось нещодавно я вирішила поїхати та відвідати родину моєї сестри. Бо я за нею дуже скучила, та й племінників своїх я давно вже не бачила.
Ось приїжджаю я в село, бачу як розбудували свої будинки сусіди, а дім моєї сестри був взагалі не торкнутий з того часу як наш татко його звів. В мене одразу сльози на очах повиступали. Дім вже похилився від старості, паркан гнилий, сараї всі на божому дусі тримаються. А коли зайшла в будинок, то зовсім обомліла. Все було як у нашому дитинстві, навіть піч не торкнута стояла, а на стінах вивішені ще вишиті нашою ненькою картини. Мене прибігли зустрічати мої племінники. Вони були одягнуті в старий обшарпаний одяг. А поруч з ними стояла змучена сестра. Я пороздавала гостинці улюбленим племінникам та сіли ми з Оксаною за стіл. Почали говорити про життя. Вона мені розповіла, що цей будинок утримує одна. Чоловік вже років як п’ять не працює, а тільки ходить по людях та канючить, щоб йому чарку налили. Зранку йде з дому, а вночі повертається.
Я була шокована, адже через телефон у мене була найщасливіша сестра у світі. А насправді у свої 48 років виглядає на всі 60. Я її почала вмовляти вигнати цього горе-чоловіка та почати життя з самого початку. Бо є ще нормальні чоловіки, які зможуть її покохати та змусити почуватися жінкою, а не рабинею. Але сестра моя навідріз відмовлялася виганяти чоловіка. Боїться, що про неї люди в селі скажуть. А найстрашніше, це те, що вона навіть не знає, що таке справжнє кохання та щастя.
І ось я вже у себе вдома з чоловіком. І ми сидимо й думаємо як допомогти Оксані та витягти її з того жахливого життя.
