Я зустріла Давида біля пологового. Коли ж в подальшому ми одружились, я думала, що наші стосунки будуть міцними, але виявилось, що мною просто скористались.
Наша перша зустріч була під вікнами пологового будинку, коли ми святкували народження мого племінника. Всі близькі родичі прийшли, щоб подивитись на малюка, якого моя сестра показувала з вікна своєї палати.
Шампанське, радощі та привітання. Все це відбувалось на очах в Давида, який сидів на лавці біля пологового. Він тримав голову опущеною на руки та гірко зітхав.
Я не змогла спокійно дивитись на нього та підійшла, щоб привітатись й запитати, чи все добре. Попутно запропонувала трохи шампанського. Але чоловік глянув на мене, важко усміхнувся і сказав, що його дружина не пережила пологи і півтори години тому її не стало.
Я виказала свої співчуття, побажала удачі та витримки й пішла назад до своїх рідних. Мені було дуже шкода Давида і я хотіла б якось допомогти, чи що. Не знаю, чому в мене виникли такі думки.
Друга наша зустріч відбулась на виписці. Ми забирали Аню та мого молодшого племінника з пологового, а Давид виходив з лікарні з конвертом на руках. Ми привітались одне з одним та я, коли чоловік з дитиною вжемспумтивсч зі сходів, гукнула:
– Можливо вам якась допомога потрібна?
Давид повернувся поглянув на мене і просто дивився дві хвилини мовчки. Не знаю, про що він тоді думав, але таки погодився, що допомога йому справді не завадить.
Ми обмінялись номерами, Давид дав мені свою адресу і домовились що я прийду наступного дня. Так в сталось. Я завітала до нього за вказаною адресою. Він відчинив мені дуже втомлений, з синцями під очима. Видно, що малеча йому не дає спати.
Я зайшла та показала все, що знала. Хоч в мене і не було дітей ще, але я виняньчила своїх двоюрідних братів і сестер, сестру Аню та її старшого сина, тобто свого племінника. Тому дещо розумілась на дітях, тим більше новонароджених.
Так я продовжувала ходити після роботи до Давида з Надійною. Так назвав він доньку. На честь її матері. З кожним таким моїм візитом я розуміла, що все більше звикаю до Надійки, а також по трохи закохуюся в Давида. А потім дізналась, що мої почуття взаємні.
Так ми стали жити разом, а згодом і одружились. Але от нещодавно він мене вразив своєю підлістю. Одного ранку я прокинулась та зрозуміла, що Давида немає, як і його речей. На столі мене очікувала записка та товстий конверт.
Я почала читати записку і в мене всередині все опустилось.
“Ліно, я розумію, як це виглядає та навіть не можу уявити, як ти себе зараз почуваєш, але я не батько цієї дитини. Я знав про це ще до народження
Надійки. Проте пообіцяв, що не покину дитину, якщо з матір’ю Надійки щось станеться. Та я геть не хотів виховувати не свою дитину. Так і не зміг до неї прив’язуватись, не зміг прийняти. А майже одразу мені трапилась ти. І в процесі нашого знайомства я, чесно скажу, вирішив тебе використати. Так. Я найгірша людина в світі. Я визнаю. Але ти так полюбила Надійка, що я вирішив, що це не буде проблемою. Гроші в конверті — це моральна компенсація. Цього має бути достатньо, сподіваюсь. А на Надійка я буду кидати тобі на карту гроші, опікунство також буде дуже швидко оформлене. Тому прошу не залишай цю дитину. І пробач.
Я не знала, що мені робити. Мене так підло використали, хоча я й розумію його почуття. Але все ж… Невже це все було величезним обманом, на який я повелась?
Поки що не знаю що робити. І наче все чудово, але ось це почуття, що тебе використали, неймовірно жахливе. Думаю, слід порадитись з сестрою. Навіть не те, щоб порадитись, а просто поговорити. Мені це завжди допомагало. Але від Надійки я точно не відмовлюсь. Це точно.
