Я вже шість років живу зі своїм чоловіком. У нас гарна дружня сім’я, чудовий син, якому вже п’ятий рік пішов і ми кохаємо один одного. Весь цей час ми жили дружньо, в нас не було жодної сварки! Все в нас добре, якби не одне “але”… Про це “але” турбуються дуже мої батьки. Ми живемо з моїм чоловіком досі у цивільному шлюбі і він має законну дружину і дочку в першому шлюбі. Мене це абсолютно не хвилює, бо я готова була до цього і про все знала, коли ми починали зустрічатись…
Справа в тому, що мої батьки дуже хотіли аби я скоріше вийшла заміж… Мої однолітки всі вже з дітьми та сім’ями, а я в свої 25 думала про кар’єру та про можливості покращити своє фінансове становище… Та й людини надійної поруч не було…симпатій у мене також не було… Коли одного разу я не зустріла Сашка…Ми покохали один одного з першого погляду, він мені одразу розповів, що одружений та має дитину… Та не дивлячись на це, з жінкою в них стосунки охололи і вони давно не живуть разом…Тому я спокійно почала будувати стосунки з Сашком, без зайвих хвилювань…
За короткий термін часу ми з’їхались і почали жити разом на орендованій квартирі, яку повністю покривав мій чоловік… Я ж завагітніла і працювати не могла певний часовий період, тому Сашко забезпечував нас повноцінно… Потім у нас народився прекрасний синочок, в якому ми обоє не чаяли душі. Ми багато вільного часу проводили з ним, також Саша не забував про мене. Він дарував мені подарунки, ми намагалися проводити час разом, коли внука гляділи наші батьки…
Раптово нам підвернувся шанс купити власну квартиру. Ми вирішили довго не думати і забезпечити себе власним житлом, а не продовжувати життя на орендованій квартирі. Частину виплат по квартирі нам допомагали покрити мої батьки, Сашко також старався з усіх сил. Та є вагомий фактор, який неабияк почав бентежити моїх батьків і знайомих. Ми з ним продовжуємо жити в цивільному шлюбі, в нас є син, а він досі має “законну” дружину. Але я довіряю Сашку і люблю його дуже сильно. Я ніколи не сумнівалася в ньому чи в його вчинках. Впевнена, що він кохає мене теж. За час наших відносин він проявив себе як надійний партнер. Тим більш я знала про його стан.. Насправді я надіялася, що він подумає про це і вирішить питання зі своєю колишньою та все-таки законною дружиною. Я розуміла, що в них спільна донька, яку він бачить раз на місяць і весь цей день проводить з нею. Я не ревнувала, бо це нормально.
Як раптом батько вирішив провести зі мною серйозну виховну бесіду: “Я тобі довіряю. Ти в мене розумничка і ніколи нас не розчаровувала! Але доцю ми зараз виплачуємо квартиру, а раптом шось не так…Раптом ваші стосунки не такі міцні чи не зійдетесь характером далі і Сашко скаже тобі “бувай!” На все це може зазіхати його законна дружина! Законна розумієш! Та, яка на папері!”
Я направду не задумувалася про виникнення такої ситуації… і не знала що робити! Та батько дещо зачепив мене! Я поговорила спокійно про це з Сашком. Він звичайно був здивований спершу і дещо обурений такою розмовою і такими моїми думками! Він підійшов до вішака взяв куртку, взув кросівки та пішов… його не було кілька днів.. Я так нервувала і картала себе за цей нерозумний вчинок…
Та за кілька днів все налагодилося, він повернувся з папірцем в руках! Цей папірець засвідчував його розлучення! Він сказав:” Ось це тобі, а тепер бери паспорт і мерщій у загс!!!”
Не варто сумніватись в близьких людях і не варто мовчати про те що тебе турбує! Ось такий висновок я винесла зі своєї ж історії!
