Коли ми з Максимом почали зустрічати я була заможною нареченою. Бабуся з дідусем залишили мені у спадок трикімнатну квартиру. Хлопець теж був не з бідних. У свої 28 років самостійно купив собі житло, тому жив окремо від батьків. Після весілля ми вирішили жити у нього. У квартирі був зроблений новий ремонт ми лише меблі докупили. Моє житло залишалося бажати кращого, тому ми стали здавати його в оренду.
З батьками чоловіка мені пощастило. Вони ніколи не втручалися у наші справи й не сунулися із «мудрими порадами». Ми зустрічалися декілька разів на місяць за чашечкою чаю. Інколи вони брали онуків до себе в гості, щоб молоді батьки могли побути наодинці.
Все змінилося після смерті свекра. У нього виявили важку хворобу. Це сталося так раптово та несподівано, що всі були розбиті горем, особливо свекруха.
Зрозуміло, що їй важко було пережити втрату. Більшу частину свого життя вона провела з цією людиною і тут раптом залишилася самотньою у великому домі. Ми підтримували її, як могли та стали частіше заїжджати у гості. Вона ж і собі хотіла ще більше уваги.
Все почалося із прохання, щоб чоловік залишився ночувати у неї. Я не була проти, бо розуміла, що мамі потрібно допомогти. Потім вона захотіла, що він ночував у неї п’ять днів на тиждень. Коли він відмовився, матір влаштувала істерику. Щоб хоч якось заспокоїти свекруху, ми запропонували приходити до нас в гості вдень. Це було невдалим рішенням.
Виконувати хатню роботу в присутності чоловікової мами стало нестерпно. Вона стала мене критикувати та вчити життю. То я не так приберу у кімнаті, борщ пересолю, пил не витру чи речі не вигладжу. Потім почалося захоплення квартири. Потроху свекруха стала перевозити до нас свої речі. Спершу були дрібнички: улюблена чашка, гребінець, парфуми. Далі пішов верхній одяг та особисті речі. Ми зрозуміли, що треба брати справу у свої руки.
Мою трикімнатну квартиру ми обміняли на квартиру в сусідньому будинку. Свекруха переїхала фактично по сусідству й тепер ми кожного вечора ходимо до неї в гості. Нарешті всі залишилися задоволеними.
