Я сидів в казармі та не знав, як зізнатись своїй дівчині, із якою ми були заручені сказати, що я більше не хочу з нею бути. Я покохав іншу, та не так, як її, а дійсно щиро… Хоча, раніше я гадав, що саме щирим коханням горів до Соні..Та он, як воно все склалось.
Мені до повернення зі служби, так як і всім моїм одноліткам залишилось всього два місяці. Всі такі щасливі, у передчутті щасливого нового життя. Хтось хотів вже одружитись, а хтось тільки планував переїхати від батьків на власні хліби.
За всю службу моя дівчина приїздила до мене при першій можливості.Привозила силу силенну смачну їжу. Видно, не одну годину вона біля плити стояла, старалась для мене. І я був вдячний, всією душею. Та вистачило для мене одного разу сходити у звільнення без неї, і я зустрів іншу. Чи то назвати долею, чи то просто дурний збіг.Але що вже. Сталось, як сталось.
Я продовжував спілкуватись із Софією так, ніби все було як раніше, що коштувало не малих зусиль та сказати правду сил не мав. Мені було її шкода, чи що. Вона ж дійсно мене чекала декілька років, гадала, що побудуємо родину, а я вже хочу піти до іншої. Почуваю себе іще тим покидьком, чесне слово!
Того дня я не сказав Софії, що мене відпустили на декілька днів у відпустку. Хотів прийти та поговорити про все, розповісти правду. Повідомленням такі речі не говорять. Дуже багато недомовленостей залишиться.. Образ.
Вона відкрила двері, та по виразу обличчя відразу зрозуміла, що щось не так. Взяла куртку та ми пішли розмовляти на вулицю. Вона плакала. Дуже довго та гірко.
-Як ти міг, так зі мною вчинити?! Я ж тебе чекала, у мене світ на тобі зав’язаний був! Я ж навіть університет обирала такий, щоб поряд із тобою бути, хоча мала набагато кращі пропозиції! Ти нормальний?!
-Вибач, але я не спеціально. Не хочу тебе дурити, та давати марні надії…
-Я тебе ніколи не пробачу! Ти зіпсував моє життя! Що ти мені б сказав, аби ти сидів на службі, а я тут із іншими чоловіками розважалась? Приємно, правда? Я ж тобі довіряла!
-Так, я цілком розумію твої почуття, та нічого не можу вдіяти, саме тому особисто розповідаю правду.
-А батьки.. вони ж тебе вже зятем рахують…Божечки, який сором!
Соня не хотіла сприймати праву, казала, що нічого не хоче знати, та наші відносини продовжують, адже рано чи пізно я передумаю і все повернеться навкруги своя. Ще ніколи не бачив таких впертих людей. Як можна ігнорувати правду яку тобі в очі прямо кажуть. Таких рис характеру я в ній ніколи не бачив, вона їх дуже гарно приховувала… Мабуть, я її насправді геть і не знаю, якщо зміг так легко відмовитись від майбутнього із нею.
-Все, Саша, я не хочу нічого більше чути. Ти йдеш і кидаєш свою ту дівку. Я вже якось спробую тебе пробачити. Ти не викинеш із мого життя ці роки, які я поклала тобі до ніг. Маєш тепер хоча б із вдячності на мені одружитись!
У мене закінчились всі аргументи, та і продовжувати цю дурну розмову не хотів. Я її попередив особисто,їй залишається тепер тільки змиритись.
